Читати книгу - "Око дракона, Дар'я Пойманова"

А потім... потім я відчула цей запах.

Теплий, густий, з легкою карамельною ноткою — він ударив у ніс так різко, що я навіть забула про все на світі. Миттєво розвернувшись, я вхопила Рузана за руку і, не слухаючи протестів, потягла його вперед.

— Кліо... — почав він, але я вже не чула.

Перед нами розкинулася довга вулиця, і по обидва її боки рівними рядами стояли намети і вози. Кожен — маленьке гастрономічне королівство, де місцеві кухарі вправно вправлялися з гарячими сковородами, розливали ароматні супи, підсмажували коржі на відкритому вогні.

Перша наша зупинка опинилася біля крихітного намету, що сховався в тіні великих торгових возів. Тут витав густий, пряний аромат смаженої риби, змішаний із запахом деревного вугілля і якихось запашних трав.

Господар крамниці — літній чоловік із добродушною посмішкою і вкритими зморшками засмаглими руками — спритно вправлявся з довгими шампурами, перевертаючи їх над розпеченим вугіллям. Він кивнув нам, не перериваючи руху, і прийняв замовлення на кілька шашличків з рибою і грибами, хоча поруч юрмилося ще чоловік п'ять, які терпляче чекали своєї порції.

— У цієї страви є якась особлива назва? — поцікавилася я, подаючись уперед, щоб роздивитися невелику дерев'яну вивіску над прилавком. На ній виднілися майстерно вирізані символи стародавньої мови, які, на превеликий жаль, я не вміла читати.

Рузан кинув на вивіску швидкий погляд, а потім, як ні в чому не бувало, забрав у торговця димлячі шашлички.

— Угу, — невизначено пробурмотів він.

— Що «угу»? — підозріло примружилася я.

— Це просто рибний шашлик.

Я фиркнула, вириваючи в нього свою порцію.

— Просто скажи, що й сам не знаєш!

Не гаючи часу, я тут же відкусила добру половину, і смак миттєво вибухнув на язиці. Риба виявилася ніжною, з легким присмаком диму і спецій, а гриби, просочені ароматним маринадом, надавали страві чудової соковитості.

— Ммм... — простонала я, заплющуючи очі від задоволення. — Це приголомшливо!

Рузан, який спостерігав за мною з легкою усмішкою, похитав головою.

— Не говори з набитим ротом.

Я лише відмахнулася, не збираючись зупинятися.

— Якщо ти про їхню писемність, то я можу трохи її читати, — додав він, відкушуючи шматочок шашлику. — А назва справді така. Люди тут не люблять ускладнювати. Навіщо вигадувати щось незвичайне, коли можна назвати це зрозумілим словом?

Я з готовністю кивнула, ковтаючи останній шматок.

— Правильно! Головне, що смачно!

Із цим не можна було посперечатися.

Насолодившись солоним смаком риби, я почала шукати очима щось солодке і невдовзі помітила неподалік візок, де жінка з яскравою помаранчевою хусткою на голові продавала невеликі шашлички з фруктів. Вони були вкриті шаром янтарної карамелі й переливалися у світлі ліхтариків, що висіли над возом, немов дорогоцінні камені.

Ми взяли по одному шашличку з полуницею, і я, усміхнувшись, весело стукнулася кінчиком шампура з Рузаном, немов келихом.

— За нічні пригоди, — пожартувала я.

Він лише хмикнув, піднявши брову, і мовчки надкусив свій фрукт.

Натхненна його прикладом, я зробила те ж саме... і тут же пошкодувала.

Карамель виявилася несподівано твердою. Настільки, що мої зуби ледь не відскочили, не зумівши відразу прокусити гладку, солодку поверхню. Поморщившись, я рішуче доклала зусиль і, нарешті, відкусила шматочок полуниці. Карамель хруснула, тут же прилипнувши до зубів, а слідом розлилася яскрава, соковита солодкість фрукта, змішана з теплим цукром.

Я спробувала щось сказати, але карамель намертво склеїла мої зуби, і я тільки сердито буркнула.

Рузан, який спостерігав за всім цим із відвертими веселощами, кілька секунд стримував сміх, але зрештою не витримав.

— Хочеш, допоможу? — ледь вимовив він, задихаючись від сміху.

Я кинула на нього гнівний погляд, але тут же здалася і теж пирснула.

Після прогулянки галасливими вуличками, наповненими ароматами їжі, веселим сміхом і різнокольоровими вогнями, Рузан несподівано запропонував мені вирушити в секретне місце. З цими словами він простягнув мені кухоль із чимось гарячим — аромат був солодкуватим, з легкими нотками прянощів, і я, не замислюючись, зробила невеликий ковток. Напій зігрів мене зсередини, залишивши приємний, ледь вловимий післясмак.

— Куди ти мене ведеш? — запитала я, коли він, усміхнувшись, узяв мене за руку і впевнено попрямував углиб острова.

— Терпіння, принцесо, — кинув він через плече.

Ми минули головні вулиці, звернули у вузький провулок, а потім пішли вгору стежкою, що звивалася між деревами. Острів занурювався в темряву, лише рідкісні ліхтарики висвітлювали нам дорогу, а нічне повітря наповнювалося шепотом листя і далекими відгомонами свята.

Дорогою нам зустрічалися пари: молоді та літні, вони трималися за руки, сміючись і шепочучи одне одному щось на вухо. Час від часу хтось зупинявся, щоб крадькома поцілуватися, і я, помітивши це, мимоволі опустила погляд. Він сам собою ковзнув до спини Рузана, до його долоні, що впевнено стискає мою, — і тут же спалахнувши, я поспішила відвернутися.

Мені б спочатку розібратися зі своїми проблемами...

Ми піднімалися не довго, і незабаром вийшли на невелику галявину. Варто було мені поглянути вперед, як подих перехопило. З цього місця відкривався приголомшливий вид на набережну Одхана і причал, де, здавалося, зібралася половина міста. У ночі він сяяв, ніби море зірок, розсипаних по землі.

Рузан першим сів просто на траву, витягнувши ноги вперед.

— Ми з Дехеном випадково знайшли це місце багато років тому, — заговорив він, дивлячись на вогні. — Тоді ми вперше подивилися феєрверки разом із друзями. Місцеві кажуть: з ким проведеш цю мить, той залишиться у твоєму житті назавжди.

Я усміхнулася, сідаючи поруч.

— Так і знала, що ти до мене прив'язався, — жартівливо зауважила я, штовхаючи його в плече.