Читати книгу - "Обіцяна, Леля Карпатська"

— Родинна реліквія, — тихо, але чітко мовив Олексій. — Передається в нашій сім’ї по чоловічій лінії.

— Вона має особливе значення для вас? — Ляна кинула швидкий погляд на хлопця.

Олексій підвівся і підійшов до неї. Він затримав погляд на статуетці, і в його очах відблиск вогню з каміну спалахнув так само, як і бронза, з якого був зроблений дивний Змій.

— Мій дід казав, що вона нагадує нам, хто ми є.

— І хто ж ви? — напівжартома спитала Ляна.

Олексій всміхнувся.

— Ті, хто завжди робить вибір самостійно.

Він узяв руку дівчини в свою.

— Ляно, я…

Цієї ж миті до вітальні повернулася його мати з тацею в руках.

— А ось і чай!

Жінка одразу побачила їхні переплетені руки і усмішка зникла з її обличчя.

— Пий, дитино, і відпочивай. Переночуєш у нас. А завтра повернешся додому.

Олексій хотів заперечити, проте жінка суворо глянула на нього і поклала тацю на столик.

Пізніше, коли Ляна була у ванній, мати зупинила Олексія у коридорі.

— Ти чуєш запах від неї? — шепотіла жінка.

— Не вигадуй.

Олексій спробував відмахнутися, проте мати схопила його за руку:

— Кому вона належить? Ти ж розумієш, що з того нічого не вийде?

— Я сам розберуся.

— Вона не виживе поруч з тобою. У ній нема магії. Тільки якась прив’язка.

— У тебе була магія з батьком. Що з того вийшло? — голос Олексія пролунав спокійно, але жорстко.

***

Дівчина лежала на великому дерев’яному ліжку, кутаючись у пухову ковдру і поволі занурюючись у дрімоту. Перед очима досі була дивна статуетка міфічного Змія. В уяві Ляни візерунки на його тілі постійно змінювалися, рухалися, перетікаючи один в одного. «Безглуздя…» Дівчина повернулася на бік. Зрештою, вона вдома в Олексія. Він був єдиним, кому вона могла б довіритися. Ця думка принесла їй полегшення і Ляна врешті заснула.

Десь у темряві ночі завивав вітер. Враз почувся котячий вереск та дивне шипіння. Дві червоні цятки за вікном невпинно стежили за сплячою дівчиною.