Читати книгу - "Таємниці морів, Сергій Гальченко"

Маріо отямився від удару в бік.

   — Прокинулося щеня! — промовив високий чолов’яга, який стояв над ним.

   Хлопець не відразу прийшов до тями. І лише згодом відновив у пам'яті все, що трапилося минулого вечора.

   Він довго блукав ринком, вишукуючи потрібні спеції, і милувався дивовижними фруктами.

   Нарешті знайшов усе, і попрямував до набережної. Він поспішав повернутися на корабель, щоб не отримати знатну прочуханку від капітана, або від когось із матросів. Маріо розумів, що капітан і його наближені не набагато добріші за офіцерів Гуляки.

   Було дуже спекотно і страшенно хотілося пити, тому хлопець, незважаючи на ризик, отримати таки від капітана, зайшов у невелику таверну, де замовив собі соку.

   Маріо швидко випив і вже збирався йти, коли побачив у дверях двох матросів із команди Гуляки.

   Менш за все хотілося зустрітися з ними. Хлопець причаївся за столиком у кутку, хотів потім проскочити повз них непоміченим. Як на зло, вони сіли за сусідній столик, але його не впізнали.

   Мимоволі він чув їхню розмову. Пірати згадували, що зможуть взяти в полон Фернандо і захоплять його корабель.

   Нарешті він улучив момент, і проскочив повз лиходіїв. Як йому здалося, непоміченим.

   Надворі на той час майже стемніло. Він швидко йшов до порту і сподівався передати Фернандо все, що почув з вуст його ворогів. Але почув кроки за спиною.

   Коли обернувся, то побачив Кейруша, який йшов слідом.

   — Ану стій! — крикнув той.

   Хлопець рвонув від нього, забіг у один провулок, завернув до іншого. Він знав, що може загубитися в незнайомому місті, але біг, щоб не потрапити до рук розбійників.

   Нарешті вийшов на широку вулицю. Нею сподівався вийти до порту. Тут відчув різкий поштовх і удар по голові. Перед очима все попливло. Почув зловтішний сміх і відчув, як хтось схопив його. А потім провалився у забуття.

   Після того, як Кейруш обкотив його водою з відра, Маріо повністю прийшов до тями.

   — Ну, що шмаркач, знову зустрілися, — прогундосив Васку, ще один матрос Гуляки.  Він стояв поряд з Кейрушем — Невже не впізнав старого товариша?

   — Напевно добре влаштувався у нового господаря! — загорланив Васку, та вдарив хлопця ногою у живіт.

   — Тихіше. Ще сконає, а з ним ще трохи потеревенити потрібно.

   Хлопчина застогнав, і спробував підвестися. Та мотузки, якими його зв’язали не дозволили навіть поворухнутись. Васку зле всміхнувся та прогундосив:

   — Кажи, що знаєш за Морейру та його команду!

   — Я нічого не знаю, — застогнав хлопець.

   — Брешеш! Не зрозумів з ким розмовляєш? Так зараз нагадаю! — гримнув Васку, та заніс над головою парубка батіг, але  товариш його зупинив.

   — Та я правду кажу, — Маріо намагався відповідати якомога впевненіше, — вже місяць, як на іншому судні.

   — На якому ще іншому? — здивувався розбійник, — тебе бачили сьогодні поряд з Морейро! Намагаєшся обдурити? Не вийде!

   — Присягаюся, що так! Я сьогодні випадково зустрів його. Відпустіть мене, я вам нічого не зробив.

   — Звісно нічого! Ще б ти нам щось зробив! — зареготали лиходії, —  кишка тонка, шмаркач! А, що за корабель?

   — Шлюп «Горда Соледад», капітан хоче докупити тут провізії, і відправлятися до Європи.

   — «Соледад» можливо і відправиться. А ось, щодо тебе, навряд, — зле вишкірився Васку.

   — Здається він не бреше, — промовив Кейруш, — чув за цей корабель, там є чим поласувати! Він завтра зранку з приливом буде йти. Ще встигнемо перехопити. Якщо поквапимось, звісно.

   — В нас є куди цікавіші справи, ніж жахати усіляку дрібноту.

   — Що розповідав тобі Фернандо? — продовжив допит Васку, — кажи все, що знаєш, якщо бажаєш вийти звідси!

   — Він лише привітався, спитав, як справи, і все. Я нічого не знаю, кажу вам, — перелякано відповів Маріо.

   — Хіба ти так просто все нам розповів би, коли знав? — зареготав Васку, — От прийде Гуляка, вирішимо, що з тобою робити!

   — Я сказав все, що знаю, — простогнав хлопець.

   Маріо намагався триматись, та виходило це в нього не дуже. Пірати побачили наскільки він переляканий, ще раз осипали його погрозами та відбірною лайкою. Потім наказали лежати тихо, і зачинили в коморі.

   — Певно справді нічого не знає шмаркач, — звернувся до Васку товариш, — Сам Рівас нічого путнього з нього не витягнув би.

   — Прикро. Дарма сюди тягли. Але тепер його не можна відпускати. А то понесеться до Морейро, і все розповість.

   — Щось Гуляка затримується.

   — А мене хвилює куди Мануель подівся. Шепотун мав привести його сюди.

   — І не кажи! Ані Шепотуна, ані Мануеля. Новарро міг багато цікаво розповісти. Принаймні більше, ніж малий.

   Маріо чув усе, про що балакали лиходії. Розумів в яку колотнечу потрапив. Пірати нізащо не відпустять його живим. Він добре знав, на що вони здатні.