Читати книгу - "Оповіді визволителя"

Часткова мобілізація була зірвана. Та й таємниці ніякої не вийшло. Всі вокзали були забиті мужиками напідпитку в порваному одязі. Кому з ворожих розвідок треба, той розумів сенс того, що відбувається.

Які ж висновки необхідно було зробити на майбутнє? Задумалися вожді. Міністр оборони Маршал Радянського Союзу Жуков запропонував скасувати індивідуальний відбір і замість цього готувати сержантів в плановому порядку. Раз дивізії скороченого складу знаходяться в Узбекистані і Таджикистані, в Вірменії та Казахстані, в Киргизії і Азербайджані, значить, в разі розгортання їх слід комплектувати місцевими резервістами, серед них і сержантами. Потрібно було за мирного часу визначати потреби кожної дивізії в сержантах найрізноманітніших спеціальностей і їх завчасно готувати.

Незабаром Жукова з вершин влади прогнали, та ця його ідея восторжествувала. А як же інакше?

6

Можна було, звичайно, мати армію меншою, та високої якості. Це нам не підходило. Нам була потрібна найбільша армія в світі. Однак в таку армію необхідно було в разі війни призивати всіх без розбору. А для цього ще за мирного часу в місцях розгортання і поповнення полків, бригад і дивізій мав бути створений відповідний контингент резервістів.

Плани комплектування складалися просто. Розташована, припустимо, десь в Ташкенті дивізія скороченого складу. Мобілізаційний відділ штабу дивізії прикидав, скільки в разі розгортання потрібно мати сержантів і яких саме спеціальностей. Ці відомості прямували в мобілізаційне управління штабу округу, далі з округів відомості надходили до Головного мобілізаційного управління Генерального штабу. І там приймалися рішення: для Закавказького військового округу потрібно буде через два роки мати таку-то кількість командирів гармат, таку-то кількість командирів танків, таку-то кількість командирів розвідувальних відділень і так далі. А для Середньоазіатського округу ось таку-то кількість. А для Туркестанського...

І надходив наказ: ТуркВО восени стільки-то ешелонів направити в таку-то навчальну дивізію, а стільки-то в таку. Зрозуміло, що давалася громова вказівка: відбирати найкращих. Військкомати рвали під козирок і доповідали про виконання: так, так, найкращих, як і було наказано.

А ми ці ешелони приймали. З Ташкента. З Баку. З Єревану.

Сержанти, яких готувала 66-а гвардійська навчальна мотострілецька дивізія, служили в Прикарпатському військовому окрузі, в Центральній і Південній групах військ. А після служби вони поверталися в свої рідні місця, складаючи резерв сержантського складу на випадок мобілізації.

У кожному наборі серед новобранців траплялися татари, українці, литовці. Ми їх готували, як і всіх інших, тільки після надання звання сержантів залишали собі. Цим забезпечували хоч якусь якість підготовки нових поповнень.

7

Так ось: сержант — це командир. Йому вести солдатів на смерть. З солдата можна зробити сержанта, однак тільки з того солдата, в якому задатки і якості ватажка були самого спочатку закладені. Коли людина служити не хоче, сержанта з нього не вийде.

З усією ясністю неспроможність підготовки сержантів за методом Жукова розкрилася в 1979 році. Радянська Армія готувала черговий визвольний похід, цього разу до Афганістану. У Туркестанському військовому окрузі були відмобілізувати дві мотострілецькі дивізії. Резервісти, солдати і сержанти — з місцевого населення. Нічого з цього не вийшло. Негайно після введення військ до Афганістану всіх цих бійців довелося терміново замінювати на росіян, українців, білорусів, татар.

Проблема комплектування сержантського складу Радянської Армії полягала не тільки у відсутності індивідуального добору. Суть проблеми лежала набагато глибше.

Командиру будь-якого рангу належить бути професіоналом. А професіонал відрізняється насамперед тим, що вибрав свій шлях у житті добровільно. А вибрати добровільно шлях в сержанти солдат міг лише в тому випадку, коли йому були гарантовані хоч якісь матеріальні пільги.

Цього економіка Радянського Союзу не дозволяла. Радянський Союз оголошував себе мало не наддержавою, тільки повноцінної наддержавою не був — жодного дня за всю свою історію. Радянський Союз не був здатним забезпечити квартирами навіть своїх офіцерів, не кажучи вже про сержантів. Тому сержант, навіть найкращий, як і рядовий солдат, мріяв тільки про дємбєль і вираховував дні, години, хвилини і секунди до неминучого моменту, коли з нього знімуть ярмо ненависної повинності.

Країна, в армії якої молодші командири служили з примусу, була приречена на розпад.

Основи педагогіки

Прикарпатський військовий округ. Третій день моєї служби на посаді командира навчального взводу.

Стара армія, армія казармового муштрування, знущання над солдатами, відійшла в минуле.

Володимир Ілліч Ленін

Повне зібрання творів. 5-е видання.

М.: Политиздат, 1974. Т. 35. С. 269

1

— Блюй! Я наказую!

Молодий стрижений солдатик зацьковано озирається в пошуках підтримки. Взвод таких самих, як і він, молодих і стрижених солдатів, перед строєм яких він стоїть, явно йому не співчуває. За перший тиждень своєї служби майбутні сержанти засвоїли перше залізне правило навчальної дивізії: коли один не виконує наказ — постраждає відділення, коли відділення не виконає наказ — постраждає взвод. А коли взвод не виконає наказ, то сержанти оберуть з взводу будь-якого солдата, і він буде страждати за взвод. Його будуть тренувати, «поки дим з вух не піде», «поки не ляже». І коли в якийсь момент до завершення «тренування» він втратить сили і не зможе виконувати накази, постраждає його відділення, і весь цикл знову повториться з самого початку. Способів тренування багато: можна змусити рити окопи на старих залізобетонних плитах. Норма — окоп повного профілю за 30 хвилин. А коли солдати не вкладаються в норматив, їх слід карати і тренувати ще.

Стрижений солдатик стояв перед строєм, а стрій починав лютувати, бо знав, чим йому загрожує невиконання наказу.

Я стояв віддалік, спостерігаючи за діями свого заступника. На третій день моєї служби на посаді командира навчального взводу я повністю осягнув ще один закон навчальної дивізії: не заважай сержанту працювати, інакше доведеться працювати самому.

А старший сержант, почекавши десять секунд для солідності, чітко скомандував:

— Взвод, слухай наказ! Рядовий Равдулін запізнився на шикування на 13 секунд, бо перебував у буфеті!

Кожен солдат навчальної дивізії щодня має 20 хвилин вільного часу після обіду і 10 хвилин увечері. Вирвавшись з обіду, голодний солдат біжить до буфету, де працює одна неповоротка продавщиця. У полку півтори тисячі солдатів, і добра їхня половина, найголодніші, намагається прорватися до прилавка.