Читати книгу - "Лють"

Вілл повернувся до неї обличчям і схрестив руки на грудях.

— Що він за людина?

— Нормальний коп. — Вона поклала до рота кубик сиру. — Якщо таке поняття ще існує. — Енджі пожувала сир, і видно було, що його запитання змусило її замислитися. — Насправді я його завжди недолюблювала. Він вічно щось винюхував навколо мене, пропонував посвятити в тонкощі роботи. Я його послала.

— У своїй звичній жіночній манері. — Вілл кинув Бетті трохи сиру.

— Не годуй її сиром, — попередила Енджі. — У неї буде запор, і тоді ти пошкодуєш.

— Поміркованість.

— Тільки не плачся мені, коли цей щур малий запердить тобі всю хату.

Вілл кинув Бетті ще шматочок сиру, хоча зазвичай давав не більше одного за вечір.

— Розкажи мені ще щось про Ормвуда.

Енджі знизала плечима.

— Я не розуміла по-справжньому, як він мене дратував, аж поки він не перевівся. Він завжди тримався як велике цабе. Він же ветеран війни…

— Знаю, він казав.

— Ага, він любить розпустити хвоста перед людьми. — Вона підозріливо глянула на Бетті, наче в тієї в кишках уже почалося бродіння. — Та навіть коли перевівся, він постійно лазив у відділ моралі, наче до себе додому. Щонайменше раз на тиждень він припирався до нас і рознюхував, а попутно розказував, які великі справи розкрив, неначе від роботи у відділі вбивств у нього член ріс.

— У нього непоганий відсоток розкриття.

— Більший, ніж у тебе?

— Як думаєш, він винюхував, бо боявся, що ти зміниш думку щодо його позаурочної діяльності?

— Я думаю, він не міг змиритися з тим, що я взяла над ним гору. — Енджі всміхнулася тією особливою солодкою усмішкою, яка означала, що от-от вона його підштрикне. — Ну скажи, котику, твій відсоток розкриття більший, ніж його, правда?

— Поговорімо про Ормвуда.

Вона вдавано надула губки, але довго бурмоситися не змогла.

— Я ж тобі кажу, Майкл любить усе контролювати.

— Мені він видався нормальним.

— Чоловіки цього не помічають, але ця любов до контролю є, вона прихована. Спитай у будь-якої жінки, і через десять хвилин спілкування з ним вона тобі скаже, що він диктатор.

— Гаразд. — Як на поліцейського, то була не надто незвична риса. Вілл і сам за собою її помічав. — Я помітив, що він не терпить конкуренції.

— Це ще м’яко сказано. Він перевівся, але ж у душі його гризло, що я його поклала на лопатки. Тому він завжди приходив, коли закінчувалася моя зміна, одразу ж по тому, як я дописувала звіти.

— Він їх читав?

— Та я б йому член на хрін відірвала, якби посмів. — Енджі вкинула до рота ще кубик сиру. — Але я думаю, якби я залишила його на дві секунди самого, він би мій стіл догори дриґом перевернув.

— У нього запальний норов?

— Не більше, ніж у нас усіх.

Вілл не знав, що вона цим хотіла сказати, та наполягати не став.

— Схоже, він хоче переконатися, що ти його не здаси.

— Можливо. — Енджі пожувала ще трохи сиру, тримаючи думки при собі.

Вілл уважно дивився на неї. Він намагався здогадатися, що вона приховує. Енджі завжди щось тримала в потаємній скриньці. Навіть після всіх цих років знайомства Вілл не був певен, чи вона робить так навмисно, чи це просто захисний механізм. Була брехня і було те, що він вважав інстинктом виживання. Та він останній на Землі мав право її звинувачувати.

— Здається, те, що сьогодні сталося з сусідкою, дуже засмутило Ормвуда, — сказав Вілл.

— Він любить дітей. У його сина якісь проблеми з розумовим розвитком, але я якось його бачила — дуже миле дитя. Жінка в нього холодна, але я б теж така була, якби доводилося щоночі злягатися з тим козлом. Я познайомилася з нею на вечері з нагоди виходу його напарника, Кена Возняка, на пенсію, — пояснила Енджі. — Він чорний, але теж поляк. От я й вирішила піти підтримати земляка.

— Дуже мило з твого боку.

— Сумніваюся, що він довго затримається на цьому світі. У нього стався інсульт просто у відділку. Півтіла віднялося.

— У нього є сім’я?

— Ні.

Обоє на якийсь час замовкли.

Енджі розтулила була рота, щоб заговорити, та раптом змінила думку. Вілл знав, що підганяти її не варто. І зрештою вона сказала:

— З Майклом проблема в тому, що він не той, ким хоче видаватися.

— Тобто?

— Він завжди намагається вписатися, але не вписується.

Вілл подумав, що те саме можна було б сказати і про нього.

— А це погано?

Енджі поміркувала кілька секунд, а потім пояснила:

— Це як із Возняком. Ми не були близькими друзями, але я часом із ним спілкувалася. Він товстун, живіт аж до цих пір. — Вона виставила руку на відстані кількох дюймів від свого живота. — Але він справжній бабій, ніколи не проґавить шансу прокоментувати мій одяг. «Які стегенця, а можна до них картоплі?» і подібну фігню каже, але він уже немолодий, справжній плюшевий ведмедик, тому це не стрьомно, а прикольно і навіть трохи лестить.

— Авжеж, — кивнув Вілл, не до кінця зрозумівши, де пролягає межа, але збагнувши головне: цей чоловік її не дратував.

— У Кена є улюблені фразочки, — вела далі вона. — Наприклад, коли він дає цивільному свою візитну картку, то каже: «Буде чим підтертися», і це якось так чарівно звучить, що вони сміються, але картку залишають, розумієш? Нехай він і чортів поліцейський, але вони розуміють, що він хороший хлопець.

— Так, — погодився Вілл. У копів були свої трюки, за допомогою яких вони налагоджували зв’язки з потенційними свідками. У кожного була своя чарівна торбинка, але магічні прийоми були ті самі, якщо вони хотіли домогтися якихось результатів на вулиці.

— Отже, Кен у лікарні. Лежить на дупі. Чесно кажучи, я думаю, він не видряпається.

— Шкода.

— Так. — Вона махнула рукою, не надаючи ваги його словам. — Це я до чого веду. Минає кілька тижнів, я стою на панелі з дівчатами, і тут підходить Майкл. Дівчата знають, що він коп, бо… ну, бляха, він коп. Вони таке нюхом відчувають. — Вона відкинулася на спинку стільця, і Вілл побачив, що цей спогад її розсердив. — Отож, Майкл походжає туди-сюди повз дівчат, такий собі індик самовдоволений, підморгує