Читати книгу - "Капітани піску"

Цієї ночі варта в посиленій готовності, не треба й рипатися. Хлопці скрегочуть зубами з досади.

На третю ніч, коли педель Фаусто пішов у свою комірчину і всі позасинали, Педро Куля встав, добув вірьовку з-під матраца. Його койка під самим вікном. Він відчинив його, прив'язав вірьовку до залізного гака в стіні. Потім кинув вірьовку вниз. Вона виявилася закороткою. Він втягнув її назад. Хоч як він намагався не шуміти, хлопець на сусідній койці прокинувся.

— Ти що, збираєшся драпанути?

Підліток мав лиху славу. Він доносив на своїх товаришів. Саме тому він і присусідився до Педро Кулі. Куля добув кинджал і показав його.

— Диви, холуй, ти краще спи й не дихай. Якщо писнеш, я чикну тебе по горлу, даю слово Педро Кулі. А як побіжиш стукати, то буде вже пізно — шукай вітра в полі… Ти чув що-небудь про капітанів піску?

— Чув.

— Так знай, що є кому помститися за мене.

Він поклав кинджал, щоб був напохваті, і, витягнувши вірьовку, доточив її простирадлом. Вузол він затягнув так, як його учив Божий Улюбленець. Пригрозивши ще раз сусідові, спустив вірьовку й поліз у вікно. Ще не діставшись до землі, почув крик донощика. Випустивши з рук вірьовку, він скочив униз. Упавши з великої висоти, підхопився на ноги й кинувся тікати. Потім переліз через огорожу, ховаючись від поліцейських собак, спущених з ланцюгів. Ось уже й вулиця. Він мав у запасі кілька хвилин, поки педелі, почувши галас, одяглися. Педро Куля взяв кинджал у зуби й роздягнувся. Тепер собаки згублять його слід. Голий, прохлодного ранку, він почав свій біг до сонця, до волі.

Професор прочитав велику шапку в «Вечірній газеті»: «ВАТАЖОК «КАПІТАНІВ ПІСКУ» ЗУМІВ УТЕКТИ З ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ».

Газета подавала велике інтерв'ю з розлюченим директором. Цілий склад реготав. Сміявся навіть падре Жозе Педро, ніби він був одним із капітанів піску.

Дитячий будинок

Одного місяця в дитячому будинку вистачило, щоб загубити веселість і здоров'я Дори. Вона народилася на пагорбі, там минуло і її дитинство. Потім вона пізнала свободу вулиць, міста, пригодницьке життя капітанів піску. Не була тепличною квіткою. Вона любила сонце, вулицю, волю.

У дитячому будинку їй заплели коси, зав'язали їх стрічками рожевого кольору, дали сукню з синьої матерії, темний фартух. Її примусили слухати уроки разом з п'яти-шестирічними дівчатками. Їх погано годували, було багато покарань. Дора мусила постити, не мала відпочинку. Невдовзі вона потрапила до лазарету, звідти повернулася мертвотно блідою. Гарячка в неї не проходила, але вона мовчала, бо зненавиділа тишу лазарету, куди не проникало сонце, де весь час панували присмерки, як увечері. Коли могла, виходила до воріт. За огорожею інколи помічала Професора або Жоана Здоровила. Одного разу їй передали записку: Педро Куля втік із виправної колонії і прийде її визволяти. Гарячку вона відразу ніби й перестала помічати.

У другій записці, написаній Професором, було сказано, щоб Дора знайшла спосіб лягти в лазарет. Але шукати причини не довелося, медсестра сама помітила, що в неї пашать щоки. Вона доторкнулася до лоба.

— Ти вся пашиш, у тебе гарячка.

У лазареті завжди були присмерки. Схоже було на склеп. Важкі портьєри не пропускали світла. Коли прийшов лікар, то тільки сумно похитав головою.

Але світло прийшло сюди разом з ними. «Який Педро худий», — жахнулася Дора, побачивши його. Ватажка супроводжували Жоан Здоровило, Кіт і Професор. Професор пригрозив медсестрі ножем. Дівчинка з вітрянкою, що лежала на сусідньому ліжкові, тремтіла під ковдрою. Дора ледве трималася на ногах. Сестра прошепотіла:

— Вона дуже хвора…

Дора відповіла:

— Я йду, Педро.

Вони вибралися надвір. Кангасейро тримав за нашийник великого собаку. Він приніс йому шматок м'яса. Кіт відчинив браму. На вулиці він промовив:

— Виявилося, що це надзвичайно легко…

Професор попередив:

— Ану, швидше тікаймо, поки не зняли галасу.

Вони почали спускатися по схилу. Дора не відчувала гарячки, вона йшла поряд з Педро, він тримав її за руку.

Кангасейро з кинджалом замикав групу, на його похмурому обличчі грала усмішка.

Великий мир ночі

Капітани піску дивились на свою матір Дору, на сестру Дору, на Дору-наречену. Професор бачив Дору, свою кохану. Капітани піску дивились у цілковитій тиші. Свята мати Дона Анінья молилась, щоб прогнати гарячку, яка спалювала Дору. Бузковою паличкою наказувала гарячці йти геть. Дора всміхалась очима, що виблискували від гарячки. Здавалося, в її очах великий мир баїянської ночі.

Мовчки дивилися капітани піску на свою матір, сестру і наречену. Ледве пізнавали її, так змучила її хвороба. Куди зникла її веселість, і чому вона не бігала навперейми з молодшими братиками і не шукала на вулицях пригод зі старшими братами, з чорними, білими й мулатами? Де поділась радість з її очей? Лише великий мир, великий довічний мир. Чому стискає Педро Куля її руку так міцно?

Не було спокою в серцях капітанів піску. Вони стискаються від жаху втратити Дору. Але великий мир ночі був у її очах. В очах, які так м'яко заплющувались, коли свята мати Дона Анінья проганяла гарячку, що спалювала дівчинку.

Спокій ночі огортає старий склад.

Дора — дружина

Собака на піщаному березі виє на місяць. Безногий виходить зі складу, проводжаючи Дону Анінью. Вона запевняє, що гарячка у Дори швидко мине, Тичка прямує до падре Жозе Педро. Він вірить у падре, той може дати ліки.

У складі капітани піску сидять мовчки. Дора просить, щоб вони лягали спати. Вони полягали, але мало хто заснув. Вони думають про хворобу, що зжирає Дору. Дівчина поцілувала Зе Фуїнью, наказала йому спати. Малюк не зовсім розуміє, що з сестрою. Знає, що вона хвора, але ні на мить не замислюється над тим, що вона може покинути його. Проте капітани піску побоюються, що саме так може статися. Тоді вони знову лишаться без матері, без сестри, без нареченої.

Поруч з Дорою Жоан Здоровило і Педро Куля. Негр усміхається, але Дора знає, що сміятися йому не хочеться. Усмішкою він хоче підбадьорити її. Це сумна усмішка. Педро Куля тримає його за руку. Трохи далі, заглиблений у свої думи, сидить Професор, охопивши голову руками.

— Педро, — кличе Дора.

— Що таке?

— Підійди-но сюди.

Той наближається. Голос у неї був дуже тоненький. Педро лагідно промовив:

— Тобі щось треба?

— Ти любиш мене?

— Ти ж сама це добре знаєш…

— Ляж тут.

Педро лягає поруч з нею. Жоан Здоровило іде до Професора. Вони не розмовляють, охоплені сумом. Ніч огортає