Читати книгу - "На краю Ойкумени"

Ірума тужливо оглянулася кругом, крізь сльози побачила своє відображення на гладенькій поверхні води і мимоволі оглянула себе всю в цьому великому дзеркалі… Еге ж, вона справді гарна! Та, значить, краса ще не все, коли чужоземець, золотоокий, хоробрий, добрий і ласкавий, хоче піти від неї. Значить, йому треба ще щось… А що саме?..

Сонце сідало за горбистим степом. Коса голуба тінь лежала біля порога хатини, де сиділи Кідого і Каві.

З того, як неспокійно заворушилися обидва друзі, Пандіон зрозумів, що етруск і негр давно вже чекали його. Понурившись, молодий еллін підійшов до друзів. Каві встав, урочистий і суворий, поклав руку на плече другові.

— Ми хочемо говорити з тобою, він і я, — етруск кивнув на Кідого, який став поруч нього. — Ти не прийшов на раду, але все вирішено — завтра ми вирушаємо…

Пандіон аж одхитнувся. Дуже багато подій сталося за останні три дні. І все ж молодий еллін не думав, що товариші так квапитимуться. Він сам поспішав би не менше, за них, коли б… коли б не було Іруми!

З поглядів друзів молодий еллін зрозумів, що вони осуджують його. Пандіона давно вже непокоїла думка про те, що йому треба на щось зважитись, але він несвідомо відкидав її, наївно сподіваючись, що все якось уладнається. Тепер уже край треба було зробити вибір. Немов стіна знову загородила доступ до радісного світу волі, тієї волі, яка насправді жила лише у мріях Пандіона.

Він повинен вирішити, чи залишається тут з Ірумою, чи, назавжди втративши її, йде з товаришами. Але якщо він залишиться тут, то п'є буде теж назавжди: тільки спільними зусиллями двадцяти семи чоловік, ладних на все, навіть на вірну загибель, ради повернення на батьківщину, можна було подолати простір, що тримав їх у полоні землі. Значить, коли він залишиться, то назавжди втратить батьківщину, море, Тессу, — усе те, що підтримувало його І допомогло опинитись тут.

Чи зможе він жити тут, злитися з цим привітним, та все-таки чужим життям, коли не буде з ним вірних товаришів, випробуваних у біді, на дружбу яких звично і непомітно він спирався весь час? І навіть не роздумуючи над цим, Пандіон усім серцем відчув ясну відповідь.

А хіба те, що він покине друзів, які врятували його і завдяки яким він знову став сильним, не буде зрадою?

Ні, він повинен іти з ними, залишивши тут половину серця!

І воля молодого елліна не витримала випробування. Він схопив за руки товаришів, які з тривогою спостерігали душевну боротьбу, що відбивалася на відкритому обличчі Пандіона, і почав благати їх не йти так скоро. Тепер, коли вони вільні, чому б їм не пожити тут ще трохи, краще відпочити перед дорогою, краще узнати незнайому країну.

Кідого завагався: негр дуже любив молодого елліна. Етруск ще більше нахмурився.

— Ходімо туди, тут чужі очі й вуха, — Каві ввіпхнув Пандіона в темну хатину і, вийшовши, вернувся знову, з жариною. Він запалив маленький факел. Йому здавалося, що при світлі легче буде переконати збентеженого друга. — На що ти надієшся, коли ми залишимось? — суворо спитав етруск, і його слова врізалися в душу Пандіона. — Ти ж потім усе одно підеш звідси? Чи ти хочеш взяти її з собою?

Ні, Пандіону навіть на думку не спадало, щоб Ірума пішла з ним у далеку дорогу, і він заперечливо похитав головою.

— Тоді я не розумію тебе, — жорстко сказав етруск. — Хіба інші наші товариші не знайшли б собі тут дівчат, які їм до вподоби? На раді ніхто з них не вагався, що вибрати — жінку чи батьківщину, ніхто не подумав залишитись тут. Батько Іруми, мисливець, думає, що ти не підеш з нами. Ти сподобався йому, слава про твою хоробрість пройшла в народі. Він сказав мені, що ладен прийняти тебе до себе в дім! Невже ти покинеш нас, забудеш батьківщину заради дівчиська?!

Пандіон похилив голову, йому нічого було відповісти, він не зміг би пояснити етруску те, в чому той був неправий. Як сказати йому, що Пандіон не просто піддався пристрасті? Як висловити те, що захоплювало його, художника, в Ірумі? А з другого боку, сувора правда в словах етруска жалила його, — він забув, що у чужого народу були свої закони і звичаї. Залишившись тут, він мусить стати мисливцем, з'єднати свою долю з долею цього народу. Така була неминуча плата за щастя з Ірумою… Але ж тут тільки Ірума близька йому. Спокійний і жаркий простір золотого степу зовсім не схожий на рідний, шумний і рухливий простір моря. І дівчина була частиною цього світу, тимчасовим гостем якого він весь час почував себе… А там, удалині, маяком світила йому батьківщина. А якщо цей маяк погасне, хіба він зможе жити без нього?

Етруск переждав трохи, щоб дати Пандіону час подумати, і почав знову:

— Гаразд, ти станеш їй чоловіком, щоб незабаром покинути її й піти звідси. І ти думаєш, що її народ відпустить нас з миром і допоможе нам? Ти образиш їхню гостинність. Кара, якої ти заслужиш, упаде на всіх нас… А потім, чому ти такий упевнений, що інші товариші погодяться чекати? Ні, вони не погодяться, і в цьому я буду згоден з ними!

Етруск помовчав і, наче засоромившись, що говорить так різко, журливо додав:

— Серце моє болить, бо, як дійду я до моря, не буде у мене друга, доброго майстра корабельної справи. Мій Ремд загинув, і вся надія була на тебе — ти плавав по морю, навчався у фінікійців… — Каві понурив голову і замовк.

Кідого кинувся до Пандіона і надів на шию молодому еллінові мішечок на довгому ремінці.

— Я зберігав його, поки ти був хворий, — сказав негр. — Це твій морський амулет… Він допоміг перемогти носорога, він допоможе всім нам дійти до моря, якщо ти підеш з нами…

Пандіон згадав про подарований йому Яхмосом камінь. Він зовсім забув про цей блискучий символ моря, як забув у ці дні і ще багато про що. Він глибоко зітхнув. У цю ж хвилину в хатину ввійшов високий чоловік з довгим списом у руці. Це був батько Іруми. Він просто сів на долівку, підгорнувши ноги, дружньо посміхнувся Пандіону і звернувся до етруска:

— Я прийшов до тебе в справі, — не кваплячись, почав мисливець. — Ти сказав, що через одно сонце ви вирішили йти на батьківщину.

Каві ствердно кивнув