Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

– Ну, то нехай усе йде, як іде, – сказала Ґабріела. – Зрештою, можна ж мати і двох хлопців!

Маргариті остання пропозиція здалася єдиноприйнятною, і вона комбінувала її з першою пропозицією – вичікувальною тактикою. І ще вона намагалася не опинятися ні з Гінцелем, ані з Флоріаном наодинці. Ґабріела погодилася бути Маргаритиним охоронцем: вона супроводжувала подругу на перервах, виходила з нею зі школи й сідала поряд із нею у «Ваксельберґері».

Проте охорона на перервах виявилася зайвою, бо Флоріан був ображений. Наступного дня після випадку в нього вдома він кинув Маргариті на першому уроці листа: «Вирішуй! Я чекаю на відповідь!»

Маргарита не відповіла ні письмово, ні усно. Відтоді Флоріан демонстративно натякав, що чекає. Маргарита постійно зустрічала його погляд, який промовляв: «Ну, то як?»

Маргарита вдавала, ніби не помічає цих поглядів. Але вона «зацінила», що на запитання приятелів про покусану шию він збрехав, що це його вкусив у бійці двоюрідний брат. Окрім того, Маргарита помітила, що Флоріанова ображена стриманість її якось трохи засмучує. їй бракувало його маленьких знаків уваги, і шкільні будні через це здавалися ще нуднішими, ніж зазвичай.

– Ну, ти і даєш, – сказала Ґабріела, коли Маргарита її про це повідомила. – Ти ж весь час говорила, що тебе нервує, коли він хизується вашими еротичними стосунками. «Як когут», -завжди казала ти! І що тобі не подобається, коли ви тримаєтеся за ручки перед усім народом!

Маргарита безпорадно знизала плечима. Ґабріела мала рацію! Флоріанові жести власника а ля «дивіться всі сюди, ця краля належить мені!» були і справді жахливі.

– От де правдиве роздвоєння почуттів, – поскаржилася Маргарита, і Ґабріела кивнула з розумінням.

З Гінцелем усе було ще складніше. Він щодня сидів у «Ваксельберґері», чекаючи на Маргариту. Коли вона не приходила, він телефонував їй і пропонував зустрітися. Якщо Маргарита брехала, що в неї нема часу, бо вона мусить учитися, чи йти з татом до магазину, чи пильнувати Меді та Пепі, Гінцель бурмотів: «Скажи відразу, що не хочеш!» – і кидав слухавку.

Коли Маргарита приходила у «Ваксельберґер» у супроводі Ґабріели, Гінцель був небагатослівний і видавався знервованим. Коли Маргарита хотіла йти додому, він тримав її за рукав і просив залишитися ще трішки. Бо він, мовляв, мусить із нею поговорити! Маргарита втікала, знаходячи щоразу нові відмовки,

 і почувала себе при цьому трохи підлою, і картала себе за той поцілунок у щоку, бо, напевно, саме він наштовхнув Гінцеля на думку, що він має якісь права. Ґабріела ж заявила, що їй набридла роль охоронця. Зрештою, Гінцель був її приятелем, і їй було важко дивитися, як він страждає, в тому числі й через її, Ґабріелину, постійну присутність.

Маргарита пообіцяла незабаром прийняти рішення.

– Я дійшла висновку, – сказала вона, – що проблема полягає в тому, що я не знаю, чи по-справжньому хочу спати з одним із них. Гадаю, тільки тому я ніяк не можу зробити остаточного вибору між Гінцелем і Флоріаном!

– Ну то й що? – Ґабріела не розуміла, як цей висновок міг допомогти Маргариті. – Тепер у тебе стало ще на одну проблему більше!

– Ні, – заперечила Маргарита. – Бо питання, хочеш ти спати з хлопцем чи ні – теоретичне. І його легко розв'язати, бо це справа світоглядна. А світогляд у мене є. Я повинна тільки правильно обміркувати, як мій світогляд ставиться до статевого життя!

Ґабріелі відібрало мову.

– А за вихідні, – сказала Маргарита, – я це обдумаю!

– Ну, то прапор в руки, – пробурмотіла Ґабріела. Тільки з увічливості вона утрималася від коментарів. Але все-таки дозволила собі похитати головою.

– Ти мене не розумієш? – спитала Маргарита.

– Дякувати Богу, ні, – сказала Ґабріела. – Хочу я спати з хлопцем чи ні – мені це підказує не світогляд. Я помічаю це, коли цілую його, ну і таке інше! – Ґабріела поклала Маргариті руку на плече і м'яко додала: – Та, можливо, це тільки питання віку. Я ж більш як на рік старша за тебе! Здається, минулого року я теж мислила трохи інакше!

Якби Ґабріела не була її найкращою подругою, Маргарита би страшенно розсердилася на це зауваження.

У суботу о десятій спортивна частина дівчат Маргаритиного класу грала в гандбол із 5-Б, а спортивна частина хлопців – зі 6-А. Маленьку неспортивну решту, тобто тих, кого в жодному разі не можна було випускати на майданчик, бо це призвело би до цілковитої катастрофи, відпустили з занять. Отож, після другого уроку Маргарита вирушила до тата. Вона була свято переконана, що тато знає про те, що сьогодні уроки в неї закінчилися швидше. Маргарита розповіла про це Гансикові ще в середу на великій перерві.

Вона хотіла поїхати з татом по магазинах. Вона це дуже любила. Тато був страшенно щедрий покупець, і відколи Маргарита почала жити окремо від нього, щедрість його не мала меж. Варто було їй тільки зайти в магазин і подивитися на якусь річ у вітрині, як тато відразу ж питав: «Ти хочеш це, дитинко? Купити тобі?»

Маргарита використовувала татову щедрість лише у виняткових випадках. І таким винятковим випадком був плащ, який вона кілька днів тому бачила в «секонді». Запаморочлива річ! Правдива сецесійна шмата з довгим чорним лисячим коміром. Маргарита вже його міряла: вона виглядала в ньому, як модель-ка на титульній сторінці жіночого журналу!

Маргарита відчинила двері до татової квартири і зайшла в коридор. Як не дивно, звичного «Вітаю, дитинко!» не пролунало-. Тата не було ні в лазничці, ні в кухні, ні у вітальні.

«От Гансик гімнюк, – розчаровано подумала Маргарита, -він йому не переказав, що я прийду раніше! Тепер тато сам пішов до магазину». Маргарита пожбурила свою шматяну торбу на крісло і з сумом подумала, що до наступної суботи прекрасний сецесійний плащ точно продадуть. Оплакуючи розкішну річ, Маргарита підійшла до вікна, і надія знову повернулася до неї, бо надворі стояв «Ровер». Тож тато не міг бути далеко. Можливо, він просто пішов по молоко! Маргарита вдивлялась у вулицю, сподіваючись побачити тата, котрий повертається з молочного магазину. Шукаючи поглядом татів синій плащ і чорне «борсаліно», вона раптом згадала, що бачила плащ і капелюх у передпокої на вішаку.