Читати книгу - "Чортів млин: Казки про чортів"

Але коли прокинулася цариця, почала вимагати, щоб прислали вчорашнього солдата. Дають їй їсти, пити, колишуть, а вона кричить, що хоче вчорашнього бачити.

Прикликав цар Івана і питає:

— Що ти моїй матері таке дав? Вона спала добу, а сьогодні не хоче ні пити, ні їсти, лише тебе хоче бачити.

— Нічого їй не давав, колисав та на сопілці грав, — відповідає Іван.

Каже цар:

— Ти вмієш добре колисати, то послужи, поки вона буде жити, а за це дам тобі півдержави.

Згодився Іван. Як почав старій пригравати, стара так станцювалася, що прожила місяць і вмерла.

Поховали стару, і цар дав Іванові півдержави. Іде він до свого батька, і дорогою його захопила ніч. Побачив попереду вогник. Під’їхав ближче — хата якась.

Зрадів Іван і хоче попроситися на ніч. Зайшов, а в хаті лише молода жінка сидить і два великі пси до лави припнуті.

Проситься Іван на ніч, а жінка й каже:

— Ночуй, але боюся, що й тебе припну, як цих псів.

Несе вона ланцюг, а Йван як вийняв сопілку, як заграв, то так танцювала жінка, що хата й земля навколо дрижали. Коли натанцювалась до того, що впала й не ворушилась, почав Іван вечеряти.

— Припнеш мене, — відповідає Іван, — але наперед я хочу повечеряти. — Виймає паляницю, а жінка як подивилася на той хліб, то й скрикнула:

— Ти дістав цю паляницю за те, що вбив мого брата!

Виймає він пістоля і каже:

— Вбив я твого брата і зараз тебе, чортице, уб’ю!

— Не вбивай мене. Я поспускаю цих двох псів, то брати твої, — заблагала чортиця.

Познімала вона з них ланцюги, і стали вони людьми. Підбігли до Івана, обнімають, цілують.

Розповіли брати, як чортиця пустила їх переночувати, прип’яла і поробила псами, і не хоче Іван живою чортицю на світі лишати. Хоче її вбити. А вона побачила, що кулі в Івана немає, та й сміється:

— Не вб’єш, бо не маєш чим.

— Моя куля — оцей хліб, — каже Іван. — Заряджу ним пістоля — і смерть тобі!

Знову проситься чортиця, та Йван і слухати не хоче.

— Досить, що вже стільки літ брати мої мучилися! — Зарядив пістоля, вистрілив, — і з чортиці лише дьоготь зробився.

Прийшли всі три брати додому. Тато і мати вже старенькі, що ледве-ледве впізнали їх. Зрадів батько:

— Довго блукали ви по світу, сини мої дорогі, а я на старість мусив милостині просити.

Каже Іван:

— Тату, я також бідував, а тепер забираю всіх, бо маю пів царського маєтку, і будемо в добрі-гаразді жити.

Хитрий хлопець

Жив собі хлопець. Він згодився панові служити доти, доки той не прожене його. Та скупий пан не відпускав хлопця і не проганяв.

— Тоді тебе відпущу, — сказав, — якщо виженеш чортів із болота або принесеш торбинку золота.

Подумав хлопець, що золота не дістане ніде, а чортів, може, як-небудь вижене. Пішов у болото і сів там, грається.

Аж прибігає чорт до нього і питає, що він думає робити в болоті.

— Е-е, — говорить хлопець, — думаю монастир будувати.

Чорт злякався і побіг до старшого чорта із скаргою. Старший говорить до чорта:

— Якщо ти хлопця побореш, то виженеш з болота, а коли він тебе, то буде будувати монастир.

Приходить чорт до хлопця, а той стовпи мурує.

Чорт і говорить:

— Давай боротися. Якщо ти мене побореш, то будеш робити, а якщо я тебе — то вижену з болота.

— Е-е, — говорить хлопець, — ходи спочатку з дідом моїм поборися, а потім зі мною.

Хлопець узяв чорта за руку і водить по лісі. Наткнулись на ведмедя.

— От дивися, — каже хлопець, — мій дід мохом поріс, а спробуй його побороти!

Чорт накинувся бороти ведмедя, а той спросоння як гахне, то чорт аж у свого старшого опинився та говорить, що коли діда не міг побороти, то того і зовсім не зможе. Тоді старший чорт посилає чорта з булавою: хто вище підкине. Як хлопець вище, то буде робити, як чорт — то приженуть хлопця з болота.

Чорт як підкинув булаву угору, то вона годину летіла, а як упала, то вгрузла в землю. Тоді хлопець взяв за кінець булаву, то в нього аж в очах почорніло, бо вона була дуже тяжка. Тоді він почав дивитися в небо. А чорт питає його:

— Чого ти так довго туди дивишся?

— А дивлюся, щоб хмара підійшла, а тоді як шпурну булаву, то будеш тільки й бачити!

Чорт за булаву — та й утік до старшого.

— Добре, що не дав закинути, а то були б ми пропали без булави.

Тоді старший чорт посилає рогатого чорта, що вміє кріпко свистати.

— Йди, — каже, — як ти дужче свиснеш, то виженеш його з болота, а як він — то останеться робити.

Приходить рогатий до хлопця, а той стовпи вже поставив. То чорт питає, що він буде робити.

— Та, — каже, — буду вже верха зводити.

От чорт і говорить:

— Давай, хто дужче свисне: як ти, то будеш робити, а як я, тоді тебе виженем.

Тоді як впер чорт десять пальців у рот, як свиснув, то на дереві листя облетіло. А хлопець говорить:

— А як я свисну, то геть гілля обломиться, тільки заплющ очі.

Коли чорт заплющив очі, хлопець вийняв нагайку і як свиснув по очах, то рогатий опинився аж у старшого чорта.

Тоді старший питає:

— Як там?

Чорт говорить, що він уже стовпи ліпить:

— Як я свиснув, то листя облетіло, а як він свиснув, то були б очі в мене повилазили.

Бачить старший, що нема рятунку, приходить до хлопця сам.

— Здоров, майстер! Ти моїх послів переміг, і я прийшов з проханням. Скільки ти хочеш грошей, щоб перестати ліпити цей монастир?

Хлопець говорить:

— Небагато, оцей капелюх золота.

— Я принесу більше, ніж капелюх.

Хлопець здогадався, в чому справа, взяв і продовбав ямку, встромив туди капелюх, в якому зробив дірку.

Приносить чорт золота торбинку. Як всипав, то бачить, що нема того золота й на дні. Приносить другий раз уже дві торбинки і всипає в капелюх. Насипав повного капелюха.

Хлопець те золото взяв у мішок та й пішов до скупого пана на розрахунок. Розійшовся з паном і більше в панів не служив.

Царівна Оленка й красуня полонянка

У давні-предавні часи один великий цар узяв собі за