Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"

461 старшин і 400 стрільців сего табору до Управи У. Горожанського Комітету у Львові говориться між иншим: „Вже від двох місяців не дістаємо ані одного ґрама мяса ні омасти. Годують нас виключно гороховою пісною юшкою і бараболями; деколи дістаємо до сего капусту.4* А далі: „Зігнано нас з днем З жовтня ц. р. в числі 461 старшин до двох бараків . . . Спить один на однім; худоби і безрог ніхто так не держить. Приказав се зробити полк. Ягода, а перевів урядник Бржевіньскі . . ,,Обходяться з нами як 8 найбільшими злочинцями, засудженими за царату на найтязшу тюрму . . .“ „Зима вже на добре заглянула до нас (—15°), дотепер одначе не побудували ні печей, ні не дають дров.“

У иншому письмі з д. Тухоля, 20 січня 1921 р. читаємо: „Тухольські землянки се в піску вириті ями, 2 м. глибокі, 5 м. широкі та 40 м. довгі. Попід обі стіни тягнуться два ряди прич, відгороджені від себе півметровим переходом . . . Шмати, якими невільники вистелюють стіни, ДО 24 ГОДИН зовсім мокрі. Світло крівь мінятюрні шиби майже не доходить. До землянки ва-вівав снігом, бо ні шиби, ні двері добре не пристають.“ В иншому звіті про недостачі і надужиття в названому таборі читаємо: „Багато полонених Формально голих і бої'их, а про накриття і не згадувати . . . Санітарні відносини неможливі; уличні слова на адресу старшин на дневнім порядку.“

Судов. четар Ф. Б. подав під д. 9. падолиста 20 р. широкий звіт про таборове життя, де між иншим описуб оглядини табору премівром Вітосом. Ось сей опйс:

Премівр Вітос входить до 8. бараку. Переходячи попри прічі, підносить сінники і питається: ,,То панове сьпйо на тих сенніках?“ — „Так!“ — ,,То мусі биць 8ле спаць на ніх? ‘ — „Певно, що вле!*‘ — „А панове цо ньосо в шальках?“ — „Обід.“ — „А цо ест на обяд?“ — „Горохова зупа/‘ — ,»Ніц вєнцей?“ — „Ніщо.“ — „То злб.“ — „Певно, що зле!“ — По тій розмові виходить премієр Вітос перед 8. барак. Сотник Луцький і сот. Мо чіщій заступають йому дорогу. Пред-ставлюються і просять, щоби він їх вислухав. Оповідають про наше страшне положення в таборі, та Вітос переривав їм ровмову словами: „То панове ці Україньци, цо пошлі за Збруч.“ — „Так.“ — „А ест кто зе старших ОФІцеруФ?“ — „6. Генерал Тарнавський.“ — „Так?

— то ходзьми до неґо.“ — ,,Преміер Вітос удается до кібітки.*- — „То пан Генерал?“ — „Гак.“ — ,,Скар-жилі сб панове, же нема пвцуф, а от пан Генерал ма пбц.“ — „Маю піч, бо я її сам збудував.“ — „Як то пан Генерал будовал пбц?“ — „Так, при помочі старшин.“ „Но то ніц. За то ма пан Генерал цепло.“ — „Булоб тепло, як щоб мені видавано дрова.“ — Як то не дайо пану Генералові джева?“ — „Не дають, хіба що денщик десь вкраде.“ — Но, але завше ма пан Генерал цепло.“ —

Чи може бути щось більш цигічне, як отеє пове-дення польського „хлопа-премібра“? Що-ж супроти сего вимагати від його виконуючих орґанів, яким віддано на поталу наших полонених?

„Пор. Вайхерт — читаємо в сему звіті — хотячи переконатися, чи можливе б втічи через дроти, нриказав одному большевикови перелазити дріт около два метри високий. Біля дрота поставив двох польських жовнірів. Прикликаному большевикови приказав вилізти на дріт. Большевик впевнював його, що через так збудовані дроти не можливо перелісти; одначе се не помогло і кінець кінців большевик під ударами нагайки пор. Вайхерта почав лізти по дротах до гори. Тоді почали його бити польські жовніри кольбами так, що большевик впав непритомний біля дротів. Його віднесено до шпиталя.“

Що-ж дивного, що такі експеріменти мають місце в таборі? Вони же усьячені найвищою польською владою!

В меморіялі україн. старшин і стрільців сего табору з д. Тухоля, 9. червня 1920 р. до поль. міністерства військових справ від. II. у Варшаві читаємо між иншим: „Приміщення в таборі в Тухолі не видержує ніякої критики. Полонені розміщені в мокрих землянках, сплять на голих дошках дуже густо; так напр. в землянці 38 м. довгій, 6 м. широкій, 2г/а м. високій міститься 120 старшин ... В посліднім часі заборонили писати листи на українській мові, мотивуючи се недостачею відповідних цензорів . . . Між полоненими е велика скількість інвалідів, людей, не належачих до військової служби, лікарів, медиків, духовників та приналежних до чужих держав.“ (Меморіял підписаний 8 сотниками.)

Таксамо малює положення полонених сот. Г. у свойому звіті з д. 18. червня 1920 р. — 3 його звіту довідуємося між иншим про положення україн. старшин німецької народности. „Спеціяльно — читаємо — ворожо відносяться до старшин У. Гал. Армії німецько? народности, бо вважають їх за провідників »гайдамаків“. Тому в кілька день після прибуття до Тухолі сепаровано ьід инших укр. старшин отамана Льобковіца, от. Єрлє, а от. Шльоссера замкнено у вовсім осібній кімнаті. Коли депутація наших старшин просила о звільнення сих вище згаданих старшин від сепарування, команда табору відповіла: „Цо ви сє так закохалі в тих Нємцах?“ —

Можна б навести ще безліч документів варварського поведення Поляків з нашими полоненими, головно інтелігентами; та вже і сего, що подано вище, доволі, щоб витворити собі жахливу картину фізичних і моральних страждань сих наших каторжників.

Та хоч і яке одчайне положення сих нещасних, одначе дух, який гнав їх колись на ворожі баґнети, не кидає їх серед боротьби за збереження іскри життя, яку намагається ворог загасити в них варварським по-веденням, і полонені нераз сміхом крізь сльози відганяють під себе марево одчаю. Сей гіркий сміх родить примітивну, та болючу своїм реалізмом, віршовану гумористичну творчість, на зразок такої:

„Отже ходим до роботи,

По поднірю гурЯД}ЄМи Довгим пером березовим,

Що самі себе дивуєм.

От студенти гній вивозять,

І інші грузять знов дрова:

Всюди найдеться робота —

Лиш „насущного“ нема!“

Сей і йому подібні вірші е доказом, як застелилася душа українського ідейного стрільця серед довгої надлюдської посвяти за щастя рідного народу, коли вона на дні такого пекла польських таборів е в силі ще сміятися над собою. Се рівночасно доказ, якою школою виховання нового типу українського громадянина являються польські табори смерти.

е) Табор на Ялівци.

„В таборі на Ялівци за личаківською рогачкою у Львові також бють наших полонених. Відзначається особливо