Читати книгу - "Ваш покірний слуга кіт"

— Ласкаво просимо, — мовила господиня, а потім трохи збентежено додала: — А я й не знала, що ви прийшли, — і вклонилася.

— Я щойно зайшов. І оце попросив служницю помити спину. Я наче знову на світ народився… Ну й спека сьогодні!

— Правду кажете, oциx кілька днів жахлива спека — хоч сидиш, а все одно потом обливаєшся… У вас ніяких змін?

На кінчику носа в господині блищали краплі поту.

— Спасибі, ніяких. У таку спеку не може й бути мови про зміни. Але цього літа особливо пече. Аж тіло мліє.

— Я рaнiше вдень не спала, а от у цю спеку…

— Спите? Це добре. По-моєму, нема нічого кращогo, якщо людина може спати і вдень і вночі, - своїм звичаєм, безтурботно теревенив Мейтей, але, видно, цього йому було замало, і він провадив далі: — А от у мене така натура, що я не хочу спати. Заздрю таким, як Кус ямі-кун — коли не прийду до нього, він завжди спить. Напевне, така спека вадить шлункові. Навіть здоровій людині несила тримати голову на плечах. однак, коли вже вона там стирчитъ, відривати не годиться, — вперше розгyбивcя Мейтей, не знаючи, як йому розпорядитися головою. — А з таким, як у вас, тягарем на голові всидіти, мабутъ, важко. Під вагою самої зачіски хочеться лягти. Подумaвши, що з вигляду зачіски Мейтей здогадався, що вона спала, господиня промовила: «Ох який ви злий на язик!» — і заходилась давати лад волоссю.

Байдужий до її слів, Мейтей бовкнув:

— Я вчора на даху спробував пригoтувати яєчню.

— Як же ви її готували?

— Черепиця на даху страшно розпеклася, тож я подумав, що не годиться проходити мимо. Я розтопив масла і вибив яйця.

— Ого!

— Але сонце пекло не настільки, як мені хотілося. Яйця навіть наполовину не засмажилися, тому я спустився вниз і сів читати газету. Коли це до мене завітав гість і мені випала з голови затiя. Сьогодні вранці раптом пригадав і виліз ва дах — ну, думаю, вже готова.

- І що ж?

— Не тільки не підсмажилась, а вся розтеклася.

— Ой-йо-йой, — забідкалась господиня, насупивши брови.

— Дивна річ: у розпалі літа було прохолодно, а тепер так гаряче.

— Атож. Нещодавно в літньому кімоно було холодно, а позавчора нараз потеплішало.

— Краби повзають боком, а цьогорічна погода задкує. Наче хоче сказати: «Замість іти вперед, чи не краще повернути назад?»

— Що ви сказали?

— Нічого особливого. Далебі, зворотній рух погоди схожий на поведінку Гераклового бика, — давши собі волю, заходився плести небилиці Мейтей.

Господиня, звісно, нічого не второпала. Але, навчена гiрким досвідом, вона більше не перепитувала, а тільки промимрила: «Ага». Як так, то зусилля Мейтеєві зійшли нанівець.

— Ви чули про Гераклового бика?

— Ні, такого бика я не знаю.

— Не знаєте? Може, я вам про нього розповім?

Господиня не могла відмовитися.

— Давно колись Геракл вів бика.

— Той Геракл був пастухом?

— Ні, він не був ні пастухом, ні власником крамниці «Іроха». Тоді в Греції ще не було м’ясних крамниць.

— А значить, ви про Грецію? Чого ж одразу не сказали? — З усього почутого господиня знала тільки назву країни: Греція.

— А хіба я не говорив про Геракла?

— Якщо про Геракла, то, значить, і про Грецію?

— Еге ж, адже Геракл — грецький герой.

— Он чому я його не знаю. То що ж зробив той чоловік?

— Той чоловік, як і ви, захотів спати й дав хропака…

— Який у вас злий язик.

- Поки він спав, до нього цідійшов син Вулкана.

— Що таке Вулкан?

— Вулкан — це коваль. Син коваля украв того бика. Але послухайте як. Він потяг його за хвіст. І даремно Геракл, прокинувшись, ходив навколо, гукав що було сили — знайти бика так і не зміг. Зрештою, це було неможливо. Адже Вулкан надумав примусити Геракла йти по слідах уперед, а сам тяг бика назад. Син коваля, а такий зух, — докінчив Мейтей, забувши, що мова йшла про погоду.

— До peчi, що з вашим чоловіком? Як завжди, спить? Денний сон, оспіваний у китайській поезії, благородна річ, але коли він стає звичкою, як оце в Кусямі-куна, то набирає відтінку вульгарності. Що за безглуздя! Спати вдень — все одно що вмирати на годину-дві. Пробачте, що завдаю вам клопоту, але розбудіть чоловіка, — напосідав Мейтей.

Господиня, видно, була тієї ж думки.

— Ій-бо, не знаю, що з ним робити. Це ж шкідливо для здоров’я. Адже він щойно пообідав, — і вона збиралася вставати, але Мейтей з невинним виразом обличчя об’явив:

— Ви заговорили про їжу, і я тут же згадав, що не обідав.

— Ой, як же це я не помітила, що час обідати?.. Біда тільки, нема чим вас пригостити, хіба що рису з чаєм поїсте.

— Ні, рису з чаєм не треба.

— О, вам ніколи не догодиш. Усе вам не до смаку, — обурювалася господиня.

Сподіваючись такої відповіді, Мейтей спритно викрутився:

— Дозвольте мені відмовитися і від рису з чаєм, і від рису з окропом. По дорозі сюди я дещо замовив, скоро принесуть і я пообідаю.

— О, — тільки й проказала господиня, але в цьому «о» прозвучав і подив, й образа, і вдячність за те, що її звільнили від клопоту.

Тим часом непевною ходою з кабінету вийшов господар. Настрій у нього зіпсувався, бо тільки-но він заснув, як його розбудив незвичайний галас.

— А ти, як завжди, верещиш. Думав, посплю, так ні, не дав, — невдоволено промовив господар, позіхаючи.

— О, ви вже прокинулися. Уклінно прошу вибачити, що ми вас розбудили. Нічого, зрідка можна. Сідай. — Мейтей заговорив таким тоном, що не розберeш, хто тут господар, а хто гість.

Господар мовчки сів, вийняв з дерев’яної різьбленої цигарниці цигарку «Асахі» й закурив. Раптом його погляд спиниася на Мейтеєвім капелюсі, що валявся у кутку.

— Капелюха купив?

— Подобається? — Мейтей зірвався з місця і мерщій показав капелюха гocподарям.

— Чудовий! 3 гycтoгo сукна й зовсім м’який, — відповіла господиня, погладжуючи капелюха.

— Капeлюх цей, гocподине, дуже зручний. Що йому скажеш, геть усе виконає, - і Мейтей тицьнув капeлюха кулаком. Як він і хотів, на капeлюсі з’явилася ум’ятина завбільшки з кулак. Господиня йойкнула, але Мейтей уже просунув кулак усередину капелюха і сильно натиснув — наголовок, схожий на казанок, загострився.