Читати книгу - "Пан Ніхто"

— Я і в думці не мав, що за мною стежать ваші люди. Вранці до мене прив'язалися двоє нахаб з Центру, я спекався їх, щоб зателефонувати.

— Куди?

— Ліді, в Марсель.

— Про що ти з нею розмовляв?

— Про Кралева. Він геть сказився. Я наказав їй ні в якім разі не виходити з кімнати.

— Звідки телефонував?

— З поштового відділення в Ножані.

— Гаразд, ми перевіримо, — кидає Франсуаз, хоч добре розуміє, що я кажу правду. — Навіть якщо так і було насправді, це ще не виключає можливості подвійної гри.

— Франсуаз, не забувай, що, як тільки до мене прийшов американець, я відразу ж сповістив тебе.

— У подібних випадках завжди так роблять, щоб спантеличити другу сторону. Ти відмовив американцеві, бо він зробив дурницю, прийшовши до тебе на квартиру, а ти підозрював, що тебе вдома підслуховують. Іншим же разом ти з переляку або з жадібності прийняв би його пропозицію.

— Вигадки! — презирливо відказую я й гашу сигарету.

— А гонки по обіді — також вигадки? Ти щез десь у пасажі Вів'єн… Навіщо тобі було втікати? Куди ти поспішав?

— Я вже казав тобі: мені треба було здихатися людей Кралева. Я поспішав до Младенова…

— Ет, такий наївний, що зібрався поговорити з Младеновим у його квартирі, думаючи, що люди Кралева не підслухають вас! Розповіси ще комусь іншому!..

— Я тобі ще не все сказав, — перепиняю її. — Та, оскільки ти поспішаєш, напевно, й не докажу. Хочу завважити тільки ось що: подвійної гри я не веду, але платять мені у двох місцях. Ви сплачуєте звинуваченнями, американці ж — смертельними вироками. Сьогодні ввечері Кралев спробував мене ліквідувати.

— Знову пози! Знову ефекти! — кричить Франсуаз, забачивши, що я закурюю «синю», зосереджено випускаючи під стелю широку цівку диму. — Ну ж, розповідай! — підганяє вона мене. — Можливо, я викрою хвилинку, щоб вислухати тебе. З такою, як ти, людиною зовсім одмовишся від особистого життя…

Я стисло, але вичерпно викладаю їй свої пригоди на горищі, не приховуючи нічого, крім головного звинувачення Кралева, — заміняю його на друге, не менш тяжке звинувачення в тому, що я дезертирував з американської служби й працюю на французів. У всьому ж іншому додержуюсь точності, бо трапляються випадки, коли правда сприймається переконливіше від брехні.

Франсуаз уміє слухати й жодного разу не перебиває мене. До речі, вона це робить з цілковитою байдужістю, поки йдеться про мої особисті переживання, і виявляє помірний інтерес лише до окремих деталей, пов'язаних із тим завданням, яке стоїть переді мною.

— Отже, знищено весь Центр, крім тієї людини, яку треба було ліквідувати, а вона незабаром відновить це підприємство, — підсумовує чорнявка, невдоволено дивлячись на мене.

— Так, — погоджуюсь я. — Ефект ланцюгової реакції виявився сильнішим, але не таким, як ми передбачали. Младенов, якого ми вважали стовпом нового Центру, вбитий, а Кралев, якого слід було дискредитувати, вцілів.

— Добре, хоч розумієш наслідки.

— Дотеперішні наслідки, — сумирно вточнюю я.

— Ага, бо думаєш до безкінця продовжувати низку вбивств? Чи ждеш, поки сам наразишся на нього…

— Поки що баланс на нашу користь, — нагадую я. — Щоправда, ліквідували Младенова, та це, може, й краще. Ти мала рацію: Младенов діяв би під моїм керівництвом лише в тому разі, якби американці менше платили. А вони платять добре. Тож нічого сумувати за ним. Лишається тільки розв'язати питання з Кралевим…

— Ти сам збираєшся розв'язати його?

— Гадаю, що зумів би й я. На відміну від тебе, маю трохи вільного часу.

— Не смій нічого робити! — попереджає Франсуаз. — Ти маєш погану звичку робити більше, ніж тобі наказують.

— Вислухай мене, Франсуаз: я не збираюся втручатися у велику політику, то не моя справа, але мені здається, що з Кралевим ви дуже ризикуєте. Якщо здійснять цю жахливу операцію, громадська думка буде спрямована проти вас, оскільки операцією керувала людина, що прибула з Франції. Таку деталь навряд чи вдасться зберегти в таємниці. Нехай американці самі відповідають за свої дії і не підмочують вашої репутації.

— Твоя думка з цього приводу нікого не цікавить, — кидає чорнявка.

— З другого боку, — співаю я своєї, не чуючи її зауважень, — з ліквідацією Кралева нинішній Центр остаточно розвалиться, це дасть нам можливість спробувати при нагоді створити новий «ІМПЕКС». Треба зважати й на те, що Кралев не має підтримки серед емігрантських кіл. Його відверто ненавидять за грубощі й безоглядність. Що ти скажеш, якщо ми його прикінчимо й почнемо все з початку, га?

— Я не можу тобі нічого сказати. Ці питання не входять до моєї компетенції. Доповім, куди слід, і потім…

— «Потім» здійсниться операція, і проблема Кралева відпаде.

— А чи не здається тобі, Емілю, що ти досить спритно оперуєш логікою для того, аби приховати своє особисте бажання звести рахунки з цією людиною? Кралев уже спробував знищити тебе і може зробити це ще раз. А найбільше тебе ображає, по-моєму, те, що він поїхав викрасти даму твого серця й відвезти її в невідомому напрямку.

— Вигадки! — втретє за сьогоднішній вечір вигукую я. — Хоч я певною мірою й співчуваю Ліді, однак мушу тобі сказати, що вона мені не подобається. Облишимо питання про симпатії й антипатії, — зараз вона потрібна мені тільки як принада.

Я енергійно гашу сигарету, показуючи цим свою зневагу до Ліди, і веду далі:

— Франсуаз, ми не діти, я знаю, що є питання, які ти можеш розв'язати сама, а є такі, яких не можеш. Також відомо, що час летить дуже швидко, а нам зволікати не можна. Поки ми тут із тобою розмовляємо, Кралев доїжджає до Марселя. На щастя, він нікчемний водій і його «пежо» такий поганий, що я наздожену його, якщо навіть виїду опівночі. Прошу в тебе дозволу на зовсім безневинний вчинок: поїхати в Марсель, перевезти Ліду в надійне місце, скажімо, в Канни або Ніццу, й чекати там твого розпорядження, що робити з Кралевим: розправлятися з ним чи поки що утриматись.

— Це ти міг би робити й без спеціального дозволу. Взагалі твої взаємини з жінками не стосуються служби.

— Так, але я хочу, щоб ти була в курсі справи й не пізніше як завтра в обід повідомила мене про найважливіше — маю я право діяти чи ні.

Франсуаз якийсь час роздумує. Потім запалює сигарету, робить глибоку затяжку, випускає густу цівку диму мені в обличчя, зміряючи мене неприємним у таких випадках поглядом:

— Гаразд. Ти зупинишся в Каннах у готелі «Марганець». Чекатимеш мого дзвоника від дванадцятої до першої години. Хочу