Читати книгу - "Не озирайся і мовчи"

але я все одно не впевнений, що газета з нашого світу

може, десь там є інше Рівне, в якому теж був СРСР,

і газета звідти

Марк 18:35

тобі нецікаво?

я просто подумав, що газета допоможе дізнатися щось про будинок

Соня 18:35

якщо вона звідси, ти можеш пошукати таку саму в бібліотеці

в науковій мають бути підшивки

за всі роки

Хлопець гмикнув, дивуючись, що не здогадався про це раніше.

Марк 18:35

так і зроблю!

ми повинні розібратися з усім цим

зрозуміти, що це за місце

чи є ще такі місця

Соня 18:35

нафіга?

Марк 18:35

як це нафіга?

блін

ми просто зобов’язані

Соня 18:35

ми нікому нічим не зобов’язані

Марк 18:35

я навіть думав розказати дідові

він би допоміг

але потім вирішив, що краще не треба

Соня 18:36

НЕ ЗДУМАЙ НІКОМУ РОЗКАЗУВАТИ!!!

Марк 18:36

я не казатиму

Соня 18:36

БЛЯ (((

Марк 18:36

ти чого?

Соня 18:36

педал, блін!

на хріна я тільки тобі розповіла все ((

Марк 18:36

я не скажу, не кіпішуй

І щоб якось загладити ситуацію, запропонував:

Марк 18:37

давай на якихось вихідних пікнік влаштуємо

я дістану щось пожерти

дрова там є

можна буде поплавати…

Соня не відповідала хвилин п’ять, потім погодилася.

Після вечері Марк лежав на ліжку в темряві. Щонайменше двічі його огортало тривожне відчуття, що події попередніх днів йому приверзлися. Щоразу хлопець вмикав смартфон і довго, аж до різі в очах, роздивлявся фотографії дерев’яного будинку на тлі лісистого пагорба, торкався рукою принесеного з того світу жолудя. Як це місце може бути реальним? Як прості маніпуляції зі звичайним ліфтом дають змогу потрапити до нього? Ким була та стара? Марк пригадував слова, почуті від діда, — якщо хтось коли-небудь стикнеться із паралельним світом, завданням науки буде пізнати й описати його; ніщо не впорається із цим краще за науковий метод, — і зі схожим на пекучу грудку відчуттям сум’яття в грудях міркував про те, що науковий метод у його ситуації цілковито безсилий. Наука пропонує гіпотези, які потрібно спростувати або підтвердити під час експерименту. Але в нього не було ні гіпотез, ні грубих припущень, ні навіть приблизних здогадів, чим є світ по той бік ліфта та як саме виник перехід до нього.

Якщо гіпотез немає, вчені збирають більше інформації. Так казав Арсен. Поволі у хлоп’ячій голові зринали різні ідеї. Для початку — піти до бібліотеки та дістати підшивку «Червоного прапора» за липень 1975-го. Перевірити який-небудь інший ліфт. Потім можна було би сфотографувати істоту на п’ятому. Цифрова камера не годиться — вимкнеться під час переходу, — отже, треба роздобути старий дідів плівковий фотоапарат і вигадати, як сховати його між колінами чи під пахвою…

Марк позіхнув. Повіки наливалися свинцем і м’яко змежувалися. Тієї миті, коли очі остаточно заплющилися, по суті, вже сповзаючи в сон, хлопчак збагнув, що вперше в житті не зробив уроки на завтра. Думка тріскучим розрядом шугнула крізь мозок, однак її відлуння виявилося недостатньо сильним, щоби вирвати його зі сну.

30

Out in the street somebody’s crying,

Out in the night the fires burn,

Maybe tonight somebody’s crying

Reached the point of no return.

Iron Maiden. Sea Of Madness, 1986[25]

У вівторок після уроків Марк не став заходити додому й одразу подався на Північний.

Температура того дня не піднімалася вище від 10 °C, проте дощу не було, а крізь невисокі розкошлані хмари час від часу прозирало сонце. Марку подобалось гуляти містом за такої погоди. Вулицею Міцкевича він попрямував до перехрестя з вулицею Князя Володимира, на наступному перехресті повернув на північний схід (на Романа Шухевича), а потому розбитим і брудним після зими тротуаром пройшов півтора кілометри до довжелезної багатоквартирної десятиповерхівки, в якій провів більшу частину життя.

Після ошатної, майже нової будівлі на Квітки- Основ’яненка старий панельний будинок справляв гнітюче враження. Забиті відходами сміттєпроводи, у брунатних підтьоках бетон, понівечені, наче з кулеметів розстріляні, дашки над входами до під’їздів. Прямокутні латки теплоізоляції на поодиноких квартирах тільки підкреслювали загальну миршавість і вбогість. Марк подумав, що за той час, поки його не було, весь будинок немовби глибше вгруз у землю.

Наближаючись до під’їзду, хлопчак задер голову й відшукав очима рідні вікна на сьомому поверсі. Спробував уявити, хто там живе тепер. За крок до роздовбаного ґанку, не опускаючи голови, інстинктивно підняв ногу — тіло пам’ятало, де можна перечепитися, — а потім на механічному кодовому замкові набрав трійку з вісімкою та опинився всередині.

Хлопець завмер, зосереджено всотуючи знайомі запахи та звуки. У під’їзді насправді нічим хорошим не пахло, просто це місце так довго було його домом, що навіть терпкий запах часнику із якоїсь квартири на другому поверсі, змішаний із виштовханим протягом зі сміттєпроводу кислуватим душком, здавався рідним.

Марк підступив до ліфтових дверей і натиснув кнопку виклику. З шахти долинуло сердите гудіння: старий ліфт неохоче запрацював. За півхвилини двері розчинилися, і хлопець зайшов до кабіни. Він поїхав на четвертий, звідти спустився на другий, з другого піднявся на шостий, і так далі, аж до десятого. На десятому поверсі повагався перед тим, як натискати п’ятірку. Було трохи страшно. Здебільшого тому, що Марк не знав, на що очікувати. Якщо процедура переходу виявиться універсальною, то куди він потрапить із цього ліфта? На п’ятому на нього чекатиме дівчинка з довгим немитим волоссям чи яка-небудь інша потвора? А що, як зворотна процедура є інакшою? Що, як, не знаючи її, він назавжди застрягне в паралельному світі?

Зрештою він тицьнув пальцем у кнопку із цифрою п’ять, розвернувся спиною до дверей і полохливо втиснув голову поміж пліч. Кабіна спустилася на п’ятий поверх, двері, огидно поскрипуючи, розчинилися. Хлопець стояв стовпом. З-за спини не долітало жодного звуку. Холоду також не відчувалося. Марк терпляче чекав. Спливло п’ять… десять… п’ятнадцять секунд. Тієї миті, коли хлопець, безгучно видихнувши, надумав розвертатися, з-за спини почулося човгання, а кабіна гойднулася від того, що хтось зайшов.

Марк ледве не зомлів зі страху. Вся шкіра стяглася, ніби від пориву крижаного вітру, коліна затремтіли, а перед очима попливли темні кола. Отже,