Читати книгу - "Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України"

Усе частіше це питання розглядається в літературі. Так, про необхідність виокремлення спеціальних правил ідеться в монографії Є.В. Благова[370]. У роботі "Призначення покарання за Кримінальним кодексом Російської Федерації" А.В. Іщенком зроблено спробу сформулювати алгоритм застосування спеціальних правил призначення покарання[371]. Питанням застосування спеціальних правил присвячено й низку статей[372]. Однак цілісної концепції проблем спеціальних правил, їх юридичної природи, поняття, обов’язкових ознак, співвідношення із загальними засадами призначення покарання на сьогодні в науці немає.

Відносна новизна проблеми спеціальних засад призначення покарання першочерговим ставить завдання розкрити їх юридичну природу, визначити поняття та співвідношення з загальними засадами призначення покарання.

Перш за все привертає увагу та обставина, що науковці, які досліджували це питання, по-різному визначають саме поняття спеціальних правил призначення покарання, називаючи їх "додатковими"[373], "частковими"[374], "спеціальними"[375] правилами призначення покарання. Разом із тим, питання про визначення поняття цих правил має принциповий характер, оскільки сама назва повинна найбільш точно відображати їх юридичну природу.

Якщо звернутися до семантичного значення термінів "додатковий", "частковий", "спеціальний", то стає очевидним, що вони не тотожні, а отже, не можуть виражати суть одного й того ж явища. Так, термін "додатковий" тлумачиться як "доповнення до чого-небудь"[376], а "доповнення" — "частина, що приєднується для роз’яснення і виправлення раніше написаного"[377]; "частковий" — як те, що "є окремою частиною чого-небудь"[378], "не загальний і не типовий"[379], те, що "розповсюджується тільки на певні предмети, процеси"[380], "що не вносить істотних змін у суть чого-небудь"[381], "є якою-небудь окремою частиною, подробицею, деталлю чого-небудь"[382]. Термін "спеціальний" розкривається як "особливий, винятково для чого-небудь призначений"[383], "який чимось відрізняється від інших, не такий як усі", "особливий, окремий, не загальний"[384].

Аналіз правил призначення покарання, що передбачені в статтях Загальної частини КК, свідчить про те, що в їх основі лежить специфіка змісту певних інститутів кримінального права: незакінченого злочину та співучасті (ст. 68), сукупності злочинів і вироків (ст. ст. 70, 71), призначення покарання неповнолітнім (ст. 103) тощо. Зміст цих інститутів відображає певні спеціальні ознаки, які характерні лише для цих інститутів і свідчать про меншу або більшу їх суспільну небезпечність у порівнянні із загальними засадами призначення покарання. Саме тому спеціальні засади призначення покарання є обов’язковими тільки при призначенні покарання відповідно до особливостей певних кримінально-правових інститутів.

Специфіка цих обставин, у свою чергу, зумовлена різноманітністю життєвих ситуацій, коли злочинне діяння або особа, винна в його вчиненні, характеризується специфічними, нетиповими ознаками, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого або небезпечності самої особи винного, чому і потрібен спеціальний підхід до оцінки цих ознак.

Закріпленням спеціальних правил призначення покарання законодавець намагається максимально індивідуалізувати покарання, ураховуючи при цьому особливості певного інституту кримінального права.

Саме тому, виходячи з розуміння змісту правил, передбачених у ч. 3 ст. 43, ст. ст. 68, 70, 71, 103