Читати книгу - "Чинність і дія кримінального закону в часі"

інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце”[404]. З певним уточненням (має йтися не про час дії, а про час чинності нормативно-правового акту) таке визначення в цілому уявляється вірним. Таке ж правило закріплене і в самому КК України: відповідно до частини 2 статті 4 “злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння”. Очевидно, що і воно при всій своїй принциповій вірності не позбавлене редакційних неточностей. На мій погляд, з урахуванням викладеного вище, частину 2 статті 4 КК України краще було б сформулювати, наприклад, так: “Злочинність діяння та кримінальна відповідальність за його вчинення визначаються кримінальним законом, чинним на час вчинення цього діяння”.

В такому розумінні прямою дією кримінального закону в часі є й дія вже скасованого закону (так звана “ультраактивність” чи “переживання” кримінального закону), яка досить часто виділяється як самостійний вид дії кримінального закону в часі на одному рівні з його прямою та зворотною дією. Очевидно, що кардинальних відмінностей такий вид дії кримінального закону в часі порівняно з прямою дією не має, а тому не має сенсу її окремо виділяти. Єдина відмінність полягає лише в тому, що при “ультраактивності” (“переживанні”) кримінального закону він є нечинним на момент його застосування. Проте така відмінність, на мій погляд, не є суттєвою, оскільки визначальним є те, що такий закон був чинним на момент вчинення злочину. Тому “ультраактивність” кримінального закону слід розглядати як різновид його прямої дії в часі.

Якщо ж закон набуває чинності пізніше, аніж було вчинено злочин, то в такому разі можна говорити про зворотну дію кримінального закону в часі[405]. “Питання про зворотну силу кримінального закону, – писав Я.М. Брайнін, – це питання про можливість застосування кримінального закону за злочин, передбачений цим законом, але вчинений до його видання”[406]. І Конституційний Суд України також відзначає, що “суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності”[407].

Таким чином, зворотна дії кримінального закону в часі завжди має місце в кримінальному правовідношенні, яке вже виникло на момент набуття цим законом чинності. При цьому новий закон має бути відмінним від попереднього, тобто по-іншому, ніж попередній закон врегульовувати це правовідношення. Інакше сама зворотна дія втратить сенс як така і правовідношення й далі регулюватиметься за загальним правилом – на підставі закону, чинного на момент появи юридичного факту, який його породив (час вчинення злочину). Ю.А. Соколов правильно писав, що “закон має зворотну дію тоді, коли він пов’язує певні юридичні наслідки з фактами, що мали місце до його видання і не тягнули за старим законом таких наслідків, або коли він пов’язує з цими фактами інші наслідки, ніж закон, що був чинним на момент їх настання”[408]. Тому зворотною дією кримінального закону в часі є зміна новим законом змісту кримінального правовідношення, в якому він отримав таку дію.

У зв’язку з цим, уявляється сумнівною аргументація Конституційного Суду України в рішенні від 25 грудня 2003 року по справі щодо строків перебування на посту Президента України. Суд, зокрема відзначив, що “за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (стаття 58 Конституції України) … Оскільки частина третя статті 103 Конституції України (“Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше, ніж два строки підряд” – Ю.П.) не містить будь-яких винятків щодо дії передбаченого нею обмеження у часі, а в інших нормах Конституції України також немає застережень про надання зворотної дії положенню зазначеної статті, це положення поширюється лише на правовідносини, які виникли після набрання чинності Конституцією України”[409]. Відомо, що положення, ідентичні частині 1 статті 103 Конституції України, містилися в Конституції України 1978 року (частина 2 статті 1142), в Конституційному Договорі між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 8 червня 1995 року (частина 5 статті 21), а також в Законі Української РСР "Про Президента Української РСР" від 5 липня 1991 року (частина частина 2 статті 2). Отже, частина 3 статті 103 Конституції України 1996 року не стала новелою, тому й питання про її зворотну дію в часі не повинно було поставати. Суди загальної юрисдикції подібні питання