Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

Ми встали й одяглися до бою. Усі ми зодягл кольчуги, за які при сьогоднішньому стані справ ми були дуже вдячні Твалі. Сер Генрі зайнявся цим із захопленням і одягнувся, мов кукуанський воїн.

— Коли ви в Країні Кукуанів, робіть, як кукуани, — зауважив він, натягуючи кольчугу на свої широкі плечі, які вона облягала, як рукавичка.

Але на цьому він не зупинився. На його прохання Інфадус видав йому повну бойову форму. Він одягнув плащ із леопардової шкури, який носили вожді, увінчав своє чоло плюмажем із чорного страусового пір’я, який вважався привілеєм вищих воєначальників, і підперезався чудовою муча з білих буйволячих хвостів. Сандалі, бойова важка сокира, круглий залізний щит, обтягнутий білою буйволячою шкурою, і належна за статутом кількість толл, або метальних ножів, доповнювали його спорядження, до якого він усе ж додав іще і свій револьвер. Туалет був, звичайно, дикунський, але я повинен сказати, що ніколи не бачив вражаючого видовища, ніж сер Генрі в цих шатах, які ще більше підкреслювали його могутню статуру. Коли ж невдовзі прибув Ігнозі, зодягнутий у такий же костюм, я подумав про себе, що вперше бачу двох таких чудових богатирів. Не можу похвастатися, що кольчуга личила так само мені чи Гуду. Річ у тому, що капітан не захотів розлучатися зі своїми штанами. Слід признатися, що огрядний джентльмен кремезної тілобудови, з моноклем в оці й обличчям чисто виголеним на одному боці, зодягнутий у кольчугу, ретельно заправлену в досить потріпані вельветові штани, справляє, безперечно, надзвичайне, але в жодному разі не значуще враження. Про себе можу сказати, що, оскільки моя кольчуга була для мене завелика, я одягнув її поверх усього свого одягу, і вона досить незграбно стирчала увсебіч. Окрім того, я вирішив іти в бій із голими ногами, щоби при потребі, якщо доведеться стрімко відступати, легше було втікати; тому я пожертвував штанами, залишившись тільки в самих вельдскунах. Спис і щит, якими я не вмів користуватися, кілька толл, револьвер і, нарешті, великий плюмаж, який я прикрутив до мисливського капелюха, щоб зробити свою зовнішність іще кровожерливішою, завершили мою скромну екіпіровку. На додаток до всього цього з нами, звичайно, були наші гвинтівки. Але оскільки в нас було дуже мало набоїв, вони були непотрібні під час атаки, тому ми розпорядилися, аби їх несли воїни, які йшли слідом за нами.

Спорядившись у похід, ми поспішно поїли і вирушили подивитися, як ідуть справи. В одному пункті гірського плато був невеликий пагорб із коричневого каміння, що водночас слугував штабом і спостережним пунктом. Тут ми знайшли Інфадуса, оточеного його полком Сірих, який був, безумовно, ліпшим у кукуанській армії. Це був той полк, який ми вперше побачили в прикордонному краалі. Полк, нині чисельністю три тисячі п’ятсот чоловік, лишався в резерві, і воїни групами лежали на траві, спостерігаючи, як довгі колони королівських військ, наче низка мурах, виповзають із Луу. Здавалося, цим колонам нема кінця. Всього їх було три, і кожна нараховувала не менше одинадцяти-дванадцяти тисяч чоловік.

Вийшовши за межі міста, вони вишикувалися у бойовому порядку. Потім один загін повернув праворуч, другий — ліворуч, а третій став повільно наближатися до нас.

— А-а! — сказав Інфадус. — Вони збираються атакувати відразу з трьох боків!

Ця новина була надто серйозною, оскільки наша позиція на вершині гори, у крайньому разі півтора милі навколо, була дуже розтягнутою і важко було сконцентрувати для оборони наші порівняно малі сили. Але оскільки ми не могли вказувати противникові, у який спосіб слід нас атакувати, нам потрібно було за цих складних умов зробити все можливе. Тому ми розіслали в усі кінці накази підготуватися до відбиття окремих атак.

Без найменшої ознаки квапливості й метушні всі три колони повільно просувалися вперед. На відстані близько п’ятисот ярдів од нас середня — вона ж головна — колона зупинилася у місці, де починалася та вузька смуга землі, яка врізалася в наш пагорб, що мав приблизно форму підкови і бокові відроги якого були повернуті до Луу. Цей маневр був розрахований на те, щоб дати можливість іншим двом колонам обійти пагорб і напасти на нас одночасно з трьох боків.

— Ех, якби у нас був гетлінг54, тяжко зітхнувши, сказав Гуд, дивлячись на зімкнуті фаланги воїнів, що стояли внизу. — Через двадцять хвилин я очистив би всю рівнину!

— Але оскільки його нема, — відповів сер Генрі, не варто і зітхати за ним. А що, коли ви, Квотермейн, спробуєте в них вистрелити? Чи зможе ваша куля долетіти до того рослого молодця, який, здається мені, командує усім загоном? Однак гадаю, що у вас стільки ж шансів улучити в нього, скільки й промахнутися. Б’юся об заклад на цілий соверен, який чесно плачу, — якщо, звичайно, ми виплутаємося з цієї історії, що ваша куля не долетить до нього у крайньому разі на п’ять ярдів.

Це зачепило мене за живе, і, зарядивши “експрес” розривною кулею, я став чекати, поки мішень у супроводі ординарця не відійшла ярдів на десять од загону, щоб ліпше роздивитися наші позиції. Я ліг і, поклавши “експрес” на скелю, прицілився. Беручи до уваги траєкторію і ту обставину, що моя гвинтівка била лише на триста п’ятдесят ярдів, я прицілився в горло, розрахувавши, що куля повинна влучити воїнові просто в груди. Він стояв зовсім спокійно, і влучити в нього, здавалося, було легко, але чи то через те, що подув раптом вітер, чи від хвилювання, чи через те, що мішень була від мене далеко, розрахунки мої не виправдалися.

Прицілившись, як мені здавалося, зовсім точно, я спустив курок, і коли хмара диму розсіялася, то, на свою велику досаду, я побачив, що мій воїн стоїть цілий і неушкоджений, а ординарець, який стояв не менше як за три кроки ліворуч, лежить