Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли кулі співали" автора Роман Миколайович Коваль. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 249
Перейти на сторінку:
почали кропити з кулемета. Козаки, що засіли в посадці, теж відкрили стрілянину. З панцерника відразу ж випав один убитий. Залізний змій зупинився і позадкував до Фундукліївки.

З 267-го кілометра Хмара мав намір рухатися до станції Цибулеве, але звідти почав гатити бронепотяг. Довелося під обстрілом відступати до Красносілля. Тут повстанців зустріли гостинно, нагодували і дали добру підмогу.

Перейшовши Чутянський ліс і Веселий Кут, Хмара зупинився у Цибулевому, де на майдані біля церкви місцеві жителі приготували для своїх захисників обід.

Потім почався наступ на Знам’янку. Метою було здобуття зброї та боєприпасів.

Скрізь, «у кожному селі й хуторі, населення зустрічало хмаринців доволі радісно, — писав сексот, який перебував серед повстанців. — Крім підтримки продукцією й фуражем, населення поповнювало загін все новими силами. Так що на день цього приходу Хмара налічував у своїх лавах до двох тисяч чоловік. Хоча третина з них не мала зброї… ця значна сила… підіймала дух… даючи… надію на перемогу «гайдамаків» (як їх називали) над ненависними комуністами».[302]

По дорозі серйозних боїв не було — більшовики тікали не озираючись. До Знам’янки дійшли без втрат — вже у самому місті червоні поранили одного козака. Вступили у Знам’янку з боку Дмитрівки, яка надала отаману велику допомогу, в тому числі козаками і зброєю.

На станції повстанці довго не пробули, бо на світанку до неї підійшли два більшовицькі бронепотяги та два ешелони з червоними москалями. Підсунулася до міста й Єлисаветградська (Зінов’євська) кавалерійська школа. На озброєнні вона мала гармати і кулемети. Почувши «рускій дух», підняли голови і робітники-росіяни, яких у Знам’янці не бракувало. Після короткого бою Хмара вирішив відійти подалі від залізниці. Пішли на Жуківку, а звідти — на Плоске і через ліс — у Гутницьку.

Валка розтягнулася на 20 верст. Гутницька не змогла вмістити всіх повстанців і біженців, тому багато людей і возів розмістилося в навколишньому лісі. Та червоні відпочити не дали. Невдовзі з боку Красносілля (Княжого) розвідка помітила курсантів Єлисаветградської кавалерійської школи. Як з’ясувалося, у Красносіллі москалі разом із латишами вчинили жахливу розправу над місцевим населенням, убивши 122 селян, переважно жінок і підлітків.[303]

Хмарівці вступили у бій, серед жертв якого виявилося і двоє червоних кавалеристів, котрих підловили повстанці і за рішенням штабу розстріляли…

Тим часом москалі почали наступ на Цвітну. Перша їхня атака провалилася. Вдруге вони наступали на невеличке село Бурякове. Увійшовши туди, червоні вбили 19 хліборобів, що намагалися втекти. Та недовго москалі святкували перемогу — тікаючи від відділу цвітнянського повстанця Дядюри, вони наткнулися на «засекречений відділ Хмари», який зустрів їх густим вогнем із кулеметів». Червоні втратили 21 людину вбитими, а вісьмох башибузуків повстанці захопили в полон. Серед бранців виявилося два місцевих зрадники-українці та два «єлисаветградські жидки».[304]

І все ж москалі вступили у рідне село Пилипа Хмари. «У Цвітній спалахнули пожежі. У цьому бою Хмара втратив двох чоловік. Переночувавши в лісі, (Хмара) рушив через Ружечеве до Нестерівки. Тут хмаринець, котрий іменував себе Назаром Стодолею і був родом із цього ж таки села, розстріляв комуніста в лузі. Після чого кінна сотня рушила на Чигирин (під вечір повернулася), а піхота зупинилася в лісі проти села Юхимового».[305]

На цій стоянці Хмара відрядив красносільського хлопця до отамана Степового, який зі своєю повстанською дивізією підходив до Чорного лісу. «Йшло перегрупування й озброєння, — продовжував розповідь сексот. — Доставлено з Черкас перші шість ящиків патронів, три ящики бомб. Але яким чином це було зроблено, лишилося таємницею штабу й завгоспа Шуліки Миколи з Красносілля. Через тиждень делегат повернувся назад. Віддано розпорядження рушати. Хмара урочисто в’їхав до Михайлівки, а згодом і до Єлисаветградки, де й відбулося злиття з дивізією Степового, при якій було дві тридюймові гармати, що іменувалися батареєю. Командував нею офіцер Терещенко Максим. Степовий, перейшовши райони сіл Аджамки, Клинців, Калинівки, Сентового, Федварю, мав у своєму складі виключно людей із названих сіл». А ось у Єлисаветградці Степовий поповнення не отримав, бо Єлисаветградка «напередодні віддала всю молодь Хмарі».[306]

Після «нового об’єднання»[307] з 1-ю Олександрійською (Степовою) дивізією Хмара, як видно, на деякий час очолив її. Принаймні про це твердив досить-таки обізнаний чоловік — чекіст Борис Козельський, який у своїй книзі оприлюднив наказ № 1 Олександрійській повітовій дивізії від 3 вересня 1920 року, підписаний Хмарою.[308] Про це фактично пише і невідомий чекіст, інфільтрований у загін Пилипа Хмари: «Після… об’єднання Хмара дав розпорядження виступити в село Цибулеве…»[309] Дати розпорядження міг тільки командир з’єднання.

На ранок вздовж залізниці закипіло. Бої точились аж до станції Хирівки. Одночасно повстанці розбирали залізницю. Найбільше допомагало село Цибулеве. Хлібороби з власної ініціативи варили козакам обіди, «їжу розносили по фронту аж до ст. Хирівки. Крім обіду, розносили відрами мед, пшеничний хліб, пироги й воду».[310]

Перевівши подих, Хмара і Степовий виступили до села Федвар, звідки круто повернули на північ, вийшли з лісу і вступили в село Бовтишку. Після невеличкого спочинку пішли на Бондурове, а тоді — на Баландине, де Чорноліський полк Хмари зупинився. Степовий отаборився у Красносілці. Навколо сіл виставили стежі. День і ніч минули спокійно. А наступного дня з боку Телепиного й Бандурового з’явилися кінні роз’їзди червоних. Зав’язалась перестрілка, яка ставала все гучнішою. Тоді кінний загін Хмари вискочив у поле, але не для бою, а з метою прикрити піхоту, що швидко відходила.

1 ... 50 51 52 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"