Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Містична річка 📚 - Українською

Читати книгу - "Містична річка"

342
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Містична річка" автора Денніс Ліхейн. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 128
Перейти на сторінку:
не їла! Вона сиділа з нами, гомоніла з дівчатками, але не їла. Вона сказала, що пообідає з Ів та Даяною.

— З дівчатами, з якими збиралася на прогулянку? — запитав Вайті, подивившись на Джиммі.

Джиммі кивнув головою.

— Отже, вона не обідала, — промовив Вайті.

— Але вона розмовляла з дівчатками, нашими дівчатками, своїми сестрами. А говорили вони про парад наступного тижня й про перше причастя Надін. Потім вона пішла до своєї кімнати, побалакала там трохи по телефону й близько восьмої вечора кудись поїхала.

— Ви знаєте, з ким вона розмовляла по телефону?

Аннабет похитала головою.

— Телефон у її кімнаті, — нагадав Вайті. — Приватна лінія?

— Так.

— Ви не матимете заперечень, якщо ми переглянемо записи телефонної компанії на цій лінії?

Аннабет зиркнула на Джиммі, й Джиммі сказав:

— Ні, не матимемо.

— Отже, вона покинула дім о восьмій. Наскільки вам відомо, вона поїхала зустрітися з подругами, Ів і Даяною?

— Так.

— А ви, містере Маркус, у цей час були ще в своїй крамниці?

— Атож. По суботах я там працюю, від дванадцятої до восьмої.

Вайті перегорнув сторінку в своєму блокноті й слабко всміхнувся до них обох.

— Я знаю, це нелегко, але ви тримаєтеся героєм.

Аннабет кивнула головою та обернулася до чоловіка.

— Я зателефонувала Кевінові.

— Добре. Ти говорила з дівчатами?

— Я говорила із Сарою. Я лише сказала їй, що ми скоро будемо вдома. Я не сказала їй більше нічого.

— Вона запитала про Кейті?

Аннабет кивнула головою.

— І що ти їй сказала?

— Я лише сказала їй, що ми скоро будемо вдома, — відповіла Аннабет, і Шон завважив, як затремтів її голос на слові «скоро».

Вона й Джиммі подивилися на Вайті, й він подарував їм ще одну слабку заспокійливу усмішку.

— Я хочу запевнити вас — і це наказ нашого найвищого начальства, — що ваша справа має в нас найвищий пріоритет. І ми не наробимо помилок. Офіцерові Дівайну доручили брати участь у розслідуванні, бо він друг родини, й наш бос уважає, що це спонукатиме його працювати ще активніше. Він буде поруч зі мною на кожному моєму кроці, й ми знайдемо негідника, який убив вашу дочку.

Аннабет здивовано поглянула на Шона:

— Друг родини? Я вас не знаю.

Вайті спохмурнів, збитий з пантелику.

Шон промовив:

— Ваш чоловік і я, місіс Маркус, були друзями.

— Дуже давно, — сказав Джиммі.

— Наші батьки працювали разом.

Аннабет, ще трохи збентежена, кивнула головою.

Вайті сказав:

— Містере Маркус, ви провели велику частину суботи разом з дочкою в крамниці, еге?

— Я з нею був і не був, — відповів Джиммі. — Я був у задній частині крамниці, а Кейті працювала за касою попереду.

— А чи пам’ятаєте ви що-небудь не зовсім звичайне? Чи поводилася вона дивно? Була напруженою? Чогось боялася? Можливо, в неї сталась якась сутичка з покупцем?

— Нічого такого, поки я там був. Я дам вам телефонний номер хлопця, який працював уранці разом із нею. Можливо, щось сталося раніше, до того як я туди прийшов, і він це пам’ятає.

— Дякую за це, сер. Але коли ви там були?

— Вона була такою, як і завжди. Вона здавалася щасливою. Можливо, трохи.

— Що?

— Та ні, нічого.

— Сер, найдрібніша подія тепер має значення.

Аннабет нахилилася вперед.

— Джиммі?

Джиммі зробив гримасу, дивлячись на них усіх.

— Ет, пусте… У якусь хвилину я підняв голову над своїм столом і побачив, що вона стоїть у дверях. Просто стоїть там, цмулячи коку крізь соломинку, й дивиться на мене.

— Дивиться на вас?

— Так. І на мить мені здалося, вона дивиться на мене так, як дивилася тоді, коли їй було п’ять років і я збирався покинути її в машині лише на кілька секунд, поки збігаю в аптеку. Того разу вона розплакалася, бо я щойно вийшов із в’язниці, а її мати померла, й мені здається, вона думала, що кожного разу, коли я покидаю її бодай на секунду, я можу не повернутися назад. Тому вона й плакала. І звідси той погляд. Вона могла плакати, могла й не плакати, але мала на обличчі такий вираз, ніби готується більш ніколи мене не побачити. — Джиммі прочистив горло й зітхнув довгим подихом, трохи вибалушивши очі. — У всякому разі я не бачив цього погляду в неї вже чимало років, можливо, сім або й вісім, але протягом кількох секунд у суботу вона дивилася на мене саме тим поглядом.

— Наче готувалася вже ніколи вас не побачити?

— Атож. — Джиммі дивився, як Вайті записує це в свій блокнот. — Але не роздувайте цей випадок. Зрештою, то був лише погляд.

— Я не збираюся роздувати його, містере Маркус, обіцяю вам. Це просто інформація. Така в мене робота — я збираю клапті інформації, аж поки кілька з них не стулиться докупи. Ви кажете, що були у в’язниці?

— Господи, — сказала Аннабет дуже тихо й похитала головою.

Джиммі відхилився назад на великому стільці.

— От ми й приїхали.

— Я лише запитав, — сказав Вайті.

— Ви так само запитали б, якби я вам сказав, що п’ятнадцять років тому перебував на престижній роботі? — захихотів Джиммі. — Я відсидів два роки за пограбування. У «Оленячому острові». Запишіть це в свій блокнот. Така інформація, сержанте, допоможе вам зловити вбивцю моєї дочки? Я лиш запитую.

Вайті скинув поглядом на Шона.

Шон сказав:

— Джиме, ніхто тут не хоче тебе образити. Забудьмо про це й перейдімо до суті.

— До суті, — повторив Джиммі.

— Окрім того погляду Кейті, — промовив Шон, — ти більш не помітив нічого незвичайного?

Джиммі перевів свій погляд арештанта на прогулянці, яким він дивився на Вайті, на філіжанку з кавою і зробив ковток.

— Ні. Нічого. А, стривай-но, цей юнак Бренден Гарріс… Але ні, він приходив сьогодні вранці.

— Що ти скажеш про нього?

— Це хлопець, який живе у сусідстві з нами. Він приходив сьогодні й запитав, чи Кейті була на роботі, схоже, він сподівався її побачити. Але вони майже не знали одне одного. Мені лише стало трохи дивно. Але це нічого не означає.

— А може, Кейті зустрічалася з ним? — запитав Шон.

— Ні.

Аннабет втрутилася:

— Звідки

1 ... 50 51 52 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Містична річка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Містична річка"