Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Чому люди тупі? Психологія дурості 📚 - Українською

Читати книгу - "Чому люди тупі? Психологія дурості"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чому люди тупі? Психологія дурості" автора Жан-Франсуа Марміон. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 55
Перейти на сторінку:
небезпечно! В усіх випадках шлях вибачення — незвіданий і нелегкий. Але, залишаючись щирими з собою, ми зрештою проходимо цей шлях.

Коли вибачення шкодять

Вибачення — це «суперклей» для життя. Воно може склеїти майже все.

Лінн Джонстон

Зрештою може статися так, що наше вибачення не досягає мети: ми незграбно його сформулювали або співбесідник його не приймає. У цьому другому випадку слід знову застосувати самоприйняття, щоб змиритися з тим фактом, що наше вибачення не завжди приймається, хоч це й важко пережити.

Щоб максимально збільшити шанси на те, що наше вибачення досягне своєї мети, слід уникати численних пасток, які описує Гаррієт Лернер.

Наприклад, якщо ви використовуєте слова з елементами оцінювання («але», «проте» тощо), цілком імовірно, що ваше вибачення не досягне мети («Мені шкода, що я розлив червоне вино на килим, але білий килим таки не надто підходящий для вечірки»). Таке вибачення насправді лише докір, замаскований під «вибачення», так само як формулювання «Мені шкода, що так важко зрозуміти, як можна розлити вино». Отак можна звинуватити інших у власній помилці!

Наше вибачення буде марним також, якщо співбесідник не одразу його приймає, і це викликає наше невдоволення («Я вже вибачився за те, що розлив вино! Що я можу ще зробити?»). Ми справді мало що можемо зробити в цьому випадку, хіба дати людині час пережити свій смуток. Гаррієт Лернер досліджує й інші незграбні способи вибачення, але наголошує на головному: хороші вибачення призначені для інших. Якщо вони фокусуються зрештою на наших власних проблемах, це невдалі й марні вибачення.

Визнання власних помилок дозволяє нам не тільки подолати їх, але й навчитися на них: навчитися приймати себе, виявляти співчуття до себе в болісні моменти, навчитися показувати свою сутність через щирі й шанобливі вибачення перед людьми. Хто б міг подумати, що дурнуваті вчинки мають свої переваги?

Здолати сором

Дурість — це частина Божого дару, але не варто нею зловживати.

Папа Іван-Павло ІІ

У своїх працях про силу вразливості[147] Брене Браун з університету Г’юстона зосереджується на різниці між зніяковілістю, почуттям провини й соромом, типовими реакціями на власні дурні вчинки. Згадуючи про зніяковілість, ми вже казали, що вона зазвичай швидко минає. Проминувши, вона трансформується в спогад, який найчастіше викликає в нас сміх через скоєну дурницю.

Почуття провини дещо важче пережити, бо йдеться про шкоду, заподіяну іншим. Ми не бажаємо робити зло іншим, але через свою дурість можемо так вчинити: почуття провини дозволяє нам визнати, що ми зробили погано, і застерігає від повторення. Отже, зніяковіння й почуття провини — порівняно доречні реакції.

Сором натомість — це важкий досвід, отруйний, травматичний, майже нестерпний. З соромом не лише вельми важко жити (на емоційному, когнітивному й психологічному плані), він може завдати справжньої шкоди нашому самолюбству. Його негативні наслідки тривкі. Водночас Брене Браун зауважує, що найпристосованіші особи вміють «опиратися» сорому. Такий опір складається з кількох елементів, найважливіший з яких — добре себе знати, щоб запобігти виникненню сорому в деяких ситуаціях (знаючи свої особисті механізми запуску сорому). Цю «самопроникливість» доповнює здатність прийняти: усвідомлюючи нашу вразливість перед соромом, ми вже стаємо на шлях прийняття власних слабкостей і помилок.

С. К.

Беззастережне самоприйняття

Ідея беззастережно прийняти себе може наражатися на опір наших глибоких переконань, бо ми надто звикли ототожнювати свої досягнення з людською цінністю. До речі, беззастережне самоприйняття часто, і помилково, плутають з самоповагою, яка в оригінальному визначенні сильно спирається на поняття досягнень і виявляється з часом дуже нестабільною[148]. Бо, попри все, наші зусилля, наші досягнення можуть одного дня виявитися замалими…

Крім того, беззастережне самоприйняття можуть також плутати з позицією приреченості, пасивності, потурання, чистого егоїзму або ж утоми перед важливими завданнями. Проте самоприйняття не пропонує заперечувати наші вади, а навпаки, просто прийняти їх, вчитися на досвіді й вирішити рухатися вперед, зберігаючи приязне беззастережне прийняття свого «я».

С. К.

Дурість — це фоновий шум мудрості

Зустріч з Тобі Натаном, письменником і дипломатом, почесним професором психології Університету Париж VIII Венсен — Сен-Дені

♦ Чи відрізняється дурість у різних культурах?

Культура саме й слугує для захисту від дурості, доносячи складні ідеї до якнайбільшої кількості людей, на зразок спільної філософії. Що ви освіченіший, то більший маєте доступ до складних ідей, навіть якщо ви дурень: ви самі себе захищаєте від власної дурості.

♦  Але ж можна в одній культурі вважатися дурнем, а в іншій — ні?

У цьому я не певен. Дурість виявляється або в дискусії, або у створенні чогось: книжки, інструмента, музики… Брак інтелекту виявляється в дії, і що краще дії культурно організовані, то менше шансів проявити вашу дурість. Наприклад, в університеті більшість філософів ніколи не займаються філософією, а тільки історією філософії: «Платон сказав те, Декарт сказав се…» Вони ніколи не говорять: «Я кажу оце». Бо тоді вони б виявили свою дурість. Історія філософії слугує прикриттям для їхньої інтелектуальної неспроможності.

♦  Чи може дурень замаскуватися, ховаючись за культурою інших?

Він завжди маскується! Що він дурніший, то більше хоче показати, що він не такий, це питання гордості. Отож він шукає інструменти деінде, скрізь. Це небезпечно. Лакан казав, що в процесі психоаналізу дурнів вони стають злими, бо усвідомлюють свою обмеженість. Це рідкісний випадок, коли в Лакана точна й цікава думка!

♦  А психологи іноді кажуть дурниці?

Часто! На моїх очах проходили хвилі психології… Ще коли я був студентом, то брав участь в одному дослідженні, де нам вводили 5 мл етилового спирту в вени. Трохи захмелілі, ми віддавали перевагу жінкам з великими грудьми. Це підтвердило гіпотезу дослідників. Запевняю вас, ідеться про університетське дослідження, результати якого були надруковані в «Бюлетені психології». Це дурість, яка займала психологів п’ятдесят років і якою вони одержимі й досі: пристрасть до вимірювання. Треба ж було щось виміряти, от вони й вимірювали потяг чоловіків до жінок залежно від спожитого алкоголю. Для такого висновку не треба дослідів! Здається, ми потроху відходимо від цієї дурості, але дуже повільно. Бо, якщо не вимірювати, що ж тоді робити в психології? Так, це проблема… Бо тоді треба буде мати якісь ідеї, а це складніше, бо саме тут побачать, що ви дурень. За вимірюваннями це не так помітно. Це справжнє прокляття психології!

♦  Нейронауки також практикують таку форму дурості?

Вони привнесли в психологію трохи

1 ... 50 51 52 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чому люди тупі? Психологія дурості», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чому люди тупі? Психологія дурості"