Читати книгу - "Моя в борг, Джулія Ромуш"

Верещу, коли цей недолюдок смикає мене за волосся. Дурепа, яка ж я дурепа. Треба було стояти вдома. А так сама потрапила до його лап. І що тепер буде? Він використовуватиме мною замість щита? Буде прикриватися мною?

- Пішла, - поштовх у спину і його мерзенний голос над вухом, - раджу робити все як говорю, інакше буде боляче. - Напевно, щоб я не сумнівалася в його словах, боляче смикає за волосся і змушує мене знову зашипіти.

Пхає мене до сходів, кожен новий крок завдає мені пекельного болю, таке відчуття, що кросівки просто розрізають шкіру.

- Повільно підіймайся, - новий наказ і я починаю підійматися сходами. 

Серце в грудях б'ється як божевільне, я дуже сильно переживаю і боюся. А якщо це не Аарон? Якщо це хтось інший приїхав на якісь вияснення відносин? Адже я не знаю, а що, коли в них так щодня проходить? Я починаю молитися, щоб це був Бакер. Щоб він мене врятував і забрав з цього мерзенного місця. Я зовсім не хочу опинитися у ще гіршому становищі. Ті варіанти, що озвучив покруч... Краще померти, ніж погодитися на таке. Господи, ну за що мені це все? Адже я нічого не зробила. Нікому нічого поганого. Чому тоді я опинилася в епіцентрі всіх цих подій?

- Штовхай двері, - я слухняно виконую новий наказ. Двері відчиняються з неприємним звуком. Новий поштовх у спину. Він означає, що потрібно йти далі.

Якщо до цього до підвалу долинали гучні звуки, то зараз тут стоїть гробова тиша і це дуже сильно б'є по нервах.

- Твоє дівчисько в мене, так що не раджу робити необдумані вчинки, - недолюдок позаду мене голосно кричить, а потім стискає пальцями мою руку настільки сильно, що я шиплю. Смикає до себе. По його різких рухах і тому, як він крутить головою з боку в бік, я розумію, що він боїться. Боїться розправи. - Виходь, інакше я можу її образити, адже ти не хочеш, щоб їй було погано?

Мене трусить від страху. Адже він нічого мені не зробить, правда? Але буквально наступної секунди я отримую відповідь на своє запитання. Покруч сильніше стискає мою руку, настільки, що я голосно вищу. Саме це і було йому потрібне, щоб я подала голос.

- Ну, не захищатимеш свою...

Мерзота позаду мене замовкає. Я не відразу розумію в чому річ. Хватка на моїй руці слабшає. Тремтячи всім тілом, обертаюся назад. Мої очі розплющуються від жаху, тому що я бачу витріщені очі цієї скотини, його рот відкритий... Але вираз обличчя ... воно якесь страшенно неживе. А потім я розумію, що мені не здалося. Переводжу погляд на його шию, вона вивернута в неприродне становище. Він падає на підлогу, а я починаю голосно верещати й відступати. Я вся тремчу. Він помер? Так? Помер? Господи. Господи... Заверещати не виходить, бо мій рот затиснутий. Хтось схопив мене і затис рота долонею. Я настільки зараз шокована, що нічого не розумію.

- Тсс, - чую над вухом, - не можна видавати жодного звуку.

Я різко сіпаюся, намагаюся вирватися. Голос здається знайомим, але я... Мою голову задирають назад і за секунду я бачу знайомі очі. Чорні, як ніч. І ніби по клацанню з моїх очей починають котитися сльози. Він прийшов. Господи, він прийшов за мною.

- Соплі намотала на кулак і пішла, - Бакер відпускає мою голову, рота більше не затискає. Лише стискає пальцями мою руку і штовхає вперед.

Я слухняно переставлю ноги. Сльози досі котяться з очей, перед очима все пливе, але я йду. Навіть біль у ногах заглушається. Я зараз нічого не відчуваю. Здається, це адреналін. Я так сильно хочу звідси втекти, що готова зазнавати будь-якого болю.

Ось тільки варто нам вийти з кімнати, як ми одразу натикаємось на трьох амбалів. Я не встигаю навіть відреагувати, як мене приголомшує гучний, свистячий звук, а після ці троє по черзі валяться на підлогу. Це... що це було? Аарон стріляв? Він тільки що... Господи...

- Блять, - гарчить і знову штовхає мене вперед, - тепер з міста потрібно їхати. Хотів зробити все чисто.

Я просто йду вперед. Мій стан стає ще гіршим. Повністю поринаю в шок. Здається, до мене ще не зовсім доходить, що це все відбувається насправді. Моя психіка просто блокує цей момент.

З шоку я виходжу тільки тоді, коли опиняюся у машині. Бакер пристібає мене ременем безпеки, а я відчуваю, як по щоках починають котитися градом сльози, і я починаю тихенько завивати.

У машині мене б'є від страху. Заспокоїтися не виходить. Перед очима щоразу мелькають картинки. Найстрашніші. Все, що сталося в чортовому будинку.

- Підготуй все зараз, я буду за годину, - голос Бакера вривається у свідомість.

Я відриваю погляд від своїх ніг у закривавлених кросівках і дивлюся на Аарона. Він розмовляє з кимось телефоном.

- Мене цікавлять лише документи. Ні, сукня не потрібна. - В цей момент він окидає мене поглядом, і я лише сильніше втискаюсь у крісло. - Підготуй чистий одяг та взуття. Збери речі, найнеобхідніші. Ми їдемо у весільну подорож.

Гучно ковтаю. Він це все говорить таким тоном, що відразу стає зрозуміло - на мене нічого хорошого не чекає в цій подорожі. Бакер в сказі. Я створила купу проблем. Через мене він когось убив. І не важливо покручем був цей чоловік чи ні. Важливо те, що цього можна було уникнути. Мій дурний вчинок обернувся поганими наслідками.

- Хочеш щось спитати? - Цього разу він уже звертається до мене. Телефон відкладено убік. 

Я не знаю що сказати. Точніше не знаю, з чого почати.

- Я думала... що ти не прийдеш... - Схлипую. Я розумію, що вже все позаду. Але мені здається, що йому потрібно сказати. Я так боялася, я...

- А я думав, що в тебе більше мізків, але помилився. - Різко гаркає у відповідь, від чого я сіпаюся і відразу відвертаюся до вікна. Це прикро і боляче. Закушую нижню губу. Розумію, що він має право так казати, але... Щоб він робив на моєму місці? Він би просто повірив у те, що йому кажуть? Невже слухняно чекав би того, що з ним зроблять?

- Зате тепер я знаю, що все, що казали мені, правда. - Тихенько видаю у відповідь і відразу чую як скрипить кермо під долонями чоловіка. Це він стискає його з величезною силою та стискає зуби. Це я бачу, коли не витримую і повертаюсь у його бік.