Читати книгу - "Моя в борг, Джулія Ромуш"

- Зате тепер буде не так прикро, коли тебе підстрелять, - огризається у відповідь.

- Чому мене повинні...

- Тому що я щойно вбив половину мафіозного клану, щоб тебе звідти забрати. Сумніваюсь, що вони побажають нам щасливої дороги.

- Але ж батько казав, що якщо я стану твоєю дружиною, то...

- То менше шансів, що тебе відправлять у бордель відпрацьовувати борг татуся, - настільки зло все це каже, що на очах знову з'являються сльози.

- Я... я не думала... Вибач... - Схлипнувши, відразу відвертаюся до вікна. Що мені ще сказати? Я вже нічого не можу виправити.

Після цього в салоні автомобіля зависає гробова тиша. Ми приїжджаємо все до того ж будинку, з якого я так хотіла втекти, а зараз я рада, що ми повернулися до нього. Тільки, зважаючи на все, ненадовго.

З машини виходжу за Бакером. Слухняно йду слідом за ним. Точніше намагаюся. Накульгую, бо ноги болять настільки, що без схлипів йти просто не виходить.

- Що трапилося?! - Бакер різко розвертається, коли я таки від нього відстаю і закусивши нижню губу, намагаюся не плакати, але не виходить. Здається, що з мене просто здерли шкіру і кросівки впиваються у голе м'ясо.

- Ноги, я... - Говорити нормально не виходить, бо біль вже настільки пекельний, що я просто реву, завиваю.

Бакер підходить до мене, підхоплює на руки й несе мене до хати. Я ж стискаю його футболку пальцями та втикаюсь носом у плече. Тіло тремтить, бо я продовжую плакати. Зупинитись не можу. Це здається взагалі нереальним завданням наразі.

- Я тебе зараз посаджу та зніму кросівки, потрібно подивитися на твої ноги. - Він каже вже не з таким роздратуванням, а я лише киваю та схлипую. 

Втискаюсь у спинку дивана. Тіло тремтить, мені здається, що кросівки просто не знімуться. Вони настільки вже вп'ялися в шкіру, що здається їх позбутися просто неможливо. Аарон опускається на одне коліно біля дивану. Стискає пальцями мою ногу, яка у нього на другому коліні й починає розшнуровувати мій кросівок. Робить це максимально повільно та акуратно. Я сіпаюся щоразу від страху. Коли він нарешті починає знімати бісовий кросівок, я впиваюся зубами в нижню губу до крові. Настільки сильно мені боляче. Але намагаюся не сіпатися. Розумію, що часу ми не маємо і я просто не маю права нас затримувати.