Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

Через тиждень я виходжу на роботу і розгрібаю пошту на комп'ютері, що накопичилася за тиждень. Після загибелі Елечки я не могла працювати, тому взяла невелику відпустку за свій рахунок. Шефу розповіла, все як є, чому мені терміново знадобилася відпустка. На диво, він увійшов у моє становище і навіть висловив співчуття.

Цілий день я розбираю документацію, ділове листування з клієнтами на пошті, відповідаю на дзвінки. Час настільки швидко спливає, що я не помічаю, як закінчується робочий день. Час збиратися додому. Прощаюся з усіма і, одягнувши куртку, виходжу з офісу.

На вулиці я помічаю машину Влада. Він чекає мене біля неї, докурюючи цигарку. Цікаво, яку за рахунком.

– Привіт, – я підходжу до нього.

– Привіт. Ось вирішив тебе забрати з роботи, – він цілує мене в губи й окидає турботливим поглядом.

– Тобі не обов'язково щодня мене підвозити. Я чудово можу і сама дістатися додому. Раніше ж якось їздила.

– Мені не складно, але якщо тебе це напружує...

– Ні-ні, все гаразд, – я хитаю головою, а Влад жестом запрошує мене сісти в машину.

Ми мовчимо всю дорогу, поки їдемо. Тишу в салоні порушує неголосна музика з динаміків.

– Дякую, що підвіз. Вибач, але до квартири не кличу, хочу відпочити після робочого дня.

– Без проблем, – знизує він плечима.

Думаю, що так буде краще. Не маю нічого проти Влада, але зараз мені потрібен час, трохи оговтатися і зрозуміти, як жити далі.

Я заходжу в під'їзд і піднімаюся на свій поверх, дорогою дістаючи з сумки ключі від вхідних дверей. Раптово я чую позаду якийсь шум. Не встигнувши обернутися і подивитися, що це було, я відчуваю сильний удар по голові і втрачаю свідомість.

Приходжу до тями на бетонній підлозі в якомусь підвалі. Тьмяна лампа, що висить під стелею, ледве освітлює це моторошне місце. У приміщенні дуже волого і чимось неприємно тхне. Голова страшенно болить, а в місці удару я намацую величезну шишку.

– Отямилася, – грубий чоловічий голос швидко приводить мене до тями.

Переді мною стоїть якийсь чоловік, з вигляду карний злочинець, з поголеною головою і звивистим шрамом над лівим оком.

Я переводжу погляд на свої руки над головою і бачу, що вони прив'язані мотузкою до якоїсь труби, що стирчить зі стіни. Я злякано озираюся навколо.

– Де я? – намагаюся говорити спокійно, хоча всередині вмираю від страху.

– Заткни пащу, – грубо відповідає бугай.

Раптово нагорі відчиняються двері, і я чую стукіт підборів бетонними сходами. Жінка спускається і проходить углиб підвалу, повільно наближаючись до мене.

– Ти! – я впізнаю Реґіну.

– Я, – глузуючи відповідає вона. – А ти кого чекала? Влада? Чи може свою мертву подружку? Так не хвилюйся, скоро ти зустрінешся з нею.

Я хитаю головою, не вірячи своїм очам.

– А ти як думала? Влад мій чоловік, а ти влізла в наші стосунки. Але ж я тебе попереджала, пам'ятаєш?

– Які стосунки? Між вами нічого немає.

– Звісно немає, тому що ти виляєш перед ним хвостом. Звідки ти взагалі така взялася, – роздратовано цікавиться Реґіна.

– Гаразд, ви тут обговоріть свої бабські справи, а я піду нагору, покурю, – головоріз обертається і прямує в бік сходів, що ведуть нагору, залишивши нас наодинці.

– Далеко не йди, ми скоро закінчимо, – кричить йому навздогін Реґіна.

– Навіщо ти вбила Елю? Адже вона нічого поганого тобі не зробила?

– Занадто допитлива була твоя подружка, влізла, куди не варто було, ось і поплатилася. Вона сама винна. Не потрібно було пхати свого носа в чужі справи.

– Ти і мене намагалася вбити? Тоді, на тій червоній машині, то була ти, я вгадала?

– Ах, це... ні, вбивати тебе ніхто не збирався. Налякати - так, і тільки. Повір, якби я хотіла переїхати тебе машиною, ти б зараз тут не сиділа.

Зверху чується якийсь шум.

– Ти чудовисько, – я презирливо дивлюся на неї.

– Ні, не думаю. Я просто закохана жінка. Ти зрозумій Лана, я так чи інакше завжди отримую, те чого хочу. І хто б не встав у мене на шляху, ти чи Марта, я розчавлю будь-кого.

– Так це ти вбила Марту? – я з жахом дивлюся на неї.

– Так, це була я, але звісно не своїми руками, – усміхається Реґіна.

– А навіщо ти намагалася переконати мене в тому, що це зробив Влад?

– Думала, ти злякаєшся, що він маніяк і сама відвалиш, а ти вперта виявилася. Ну, нічого, погорює недовго і забуде тебе, як незначний епізод у своєму житті. Я знаю, як його втішити. Гаразд, вже час з тобою закінчувати.

Вона підходить до столика, що стоїть поруч, і зриває брудну ганчірку. На столі лежать різні ріжучі предмети. Побачивши цей набір, у мене від жаху ледь серце не вистрибує з грудей.

– А як же Данечка? – сльози течуть по моєму обличчю.

Адже я перша жінка, після його мами, до якої він прив'язався. І знову втрата. Як же він переживе це вдруге.