Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

– За пацана не переживай. Існує багато різних закладів закритого типу. Гаразд, досить базікати, настав час закінчувати з тобою.

– Відійди від неї!

Реґіна злякано обертається на голос Влада.

– А ти звідки тут? – вона явно не очікувала такого повороту.

– Я сказав, відійди від неї, тварюко! – обличчя Влада спотворює злість.

– Фу, як грубо. Усе, що я робила і роблю – тільки заради нас, коханий. Зі мною ти будеш найщасливішим чоловіком.

Влад обходить Реґіну збоку і наближається до мене. Побачивши мої зв'язані руки, він переводить погляд на цю божевільну.

– Ти хвора, тебе потрібно лікувати. А ще краще засадити, на довічне. За Елю. І Марту.

– Як...

– Я все чув, – Влад стискає кулаки і з ненавистю дивиться їй в очі. – І сина мого збиралася позбутися?

– Гм... ну так... ахахаха! – від істеричного сміху і божевільного погляду Реґіни мені стає ніяково.

Влад знову повертається до мене і намагається розв'язати мені руки.

– Не хочеш бути зі мною, значить здохнеш! І сучка твоя, і цей мерзенний пацан! Я НЕ ДАМ ВАМ ЖИТИ СПОКІЙНО!!! – верещить Реґіна і, підскочивши до столу, хапається за зброю.

Влад миттєво реагує. Різко витягує пістолет з-під куртки і спрямовує його на Реґіну. Лунає постріл.

Вона верещить і падає на брудну бетонну підлогу.

– А-а-а-а-а-а! Як же боляче-о-о-о!!! – відьма корчиться від болю, стискаючи закривавлене коліно долонями.

Влад розв'язує мотузку і, підхопивши мене на руки, прямує до виходу.

Ми вибираємося з цього мерзенного підвалу, він дістає телефон і дзвонить у «швидку» і поліцію.

***

Я сиджу в машині швидкої допомоги, а лікар оглядає мою голову. Спочатку я відмовлялася, переконуючи, що зі мною все гаразд, але Влад наполіг. Лікар оглядає мене і повідомляє, що струсу, на щастя, немає, тільки невелика шишка на потилиці.

– Іди до мене, – Влад простягає мені свою руку.

Я виходжу зі «швидкої» і кидаюся до нього в обійми. Він гладить мою талію і спину, притискаючи до себе дедалі сильніше. У цей момент мені так тепло, так затишно і так... безпечно.

Сидячи в тому підвалі, я подумки прощалася з життям і з Владом, і з маленьким Данею. Ця божевільна хотіла вбити мене, і в неї вийшло б, але мій чоловік в останній момент врятував мене. І зараз перебуваючи в його обіймах, мене просто розпирає від почуттів до нього.

Влад обережно обхоплює пальцями моє підборіддя і повільно піднімає обличчя. Я дивлюся йому в очі і розумію, наскільки сильно кохаю його і боюся втратити. Я тягнуся до його обличчя і цілую. Ми довго і пристрасно цілуємося, даючи волю своїм почуттям. Моє тіло починає тремтіти, а дихання Влада стає переривчастим, але ми вирішуємо перерватися, оскільки обидва розуміємо, що зараз не час і не місце.

– Невже все скінчено? – притулившись щокою до грудей Влада, запитую і сама не можу повірити в це.

– Тепер уже точно все. Шкода тільки, що подільник Реґіни втік. Я його оглушив, але він, прийшовши до тями, мабуть, вирішив не ризикувати своєю шкурою заради неї.

– Вона збожеволіла. Бачив би ти, що вона приготувала для мене на тому столі.

– Я бачив, люба. Коли виносив тебе звідти на руках, – він сильніше притискає мене до себе.

– До речі, а як ти дізнався, що я тут? – я з ніжністю дивлюся в очі коханому чоловікові.

– Після трагедії, яка трапилася з Елею, я вирішив встановити тобі в телефон програму стеження. Я знав твоє місце розташування, де б ти не була. Коли підвіз тебе додому, то відразу ж поїхав до себе, але вдома вирішив зазирнути в програму. Мабуть, спрацювало якесь шосте чуття. Побачив, що ти перебуваєш не вдома, а в якійсь промзоні й одразу, без роздумів, помчав туди.

– Ти врятував мені життя, – у грудях пече від почуттів, що переповнюють.

– Я не можу втратити тебе. Ти занадто дорога мені.

– Вибачте, я можу поставити Вам кілька запитань? – до нас підходить поліцейський.

Мені здається знайомим його обличчя, я намагаюся згадати, де ж я його бачила, але він мене випереджає.

– Лана Дмитрівна?

– Так.

– А я Вас упізнав. Це ж Ви проходите у нас як свідок у справі про вбивство Еліни Михальченко.

Я ствердно киваю і сильніше притискаюся до Влада.

– А тепер ось замах на Вас. Дивовижно, як Ви примудряєтеся знаходити собі неприємності.

– Швидше, це вони мене знаходять, – я сумно хитаю головою.

– Мені потрібно поставити Вам деякі запитання. Якщо хочете, можемо поговорити в машині, щоб не їхати у відділок. Потім просто підпишете протокол і можете бути вільні.

– Добре, тільки дайте мені кілька хвилин.

– Без проблем. Я чекатиму на Вас у машині.