Читати книгу - "Неідеальна потраплянка, Ліра Куміра"

Хмарний замок. Кімната Христини
Вода у ванній вже охолола, а я так і не придумала, що мені робити далі. Я зовсім не розуміла, що найшло на імператора. Адже Іларій обіцяв мені дати час подумати та розібратися у своїх почуттях. А зараз просто поставив перед фактом. Від кого він мене рятує? І чи це правда? Що рухало цим чоловіком? Мені здавалося, я його розуміла, але, на жаль, це виявилося помилкою.

Повторно торкнувшись кристалу для підігріву води, я продовжила ламати собі голову. А якщо мені спробувати втекти? Хоча не думаю, що мені дадуть. Чи, може, все ж таки спробувати? А ще як варіант, забарикадуватися… Дурна ідея. Барикади від магії не спасуть. Але й втеча – так собі план. Без грошей, без карти. Куди тікати? В ліс? І що це мені дасть?

Думай, голово, думай, шапку куплю.

Все ж таки мені здається потрібно поговорити з імператором. Може, він передумає? Навіщо йому це все? Тим більше що я проти. Для чого йому це чортове весілля!? Адже я все одно допомагатиму з відновленням Вічного лісу.
Вирішено. Завтра поговорю з Іларієм. Скажу йому, що нічого не зміниться, я все також допомагатиму з відродженням лісу. А після цього піду. Або можу вступити до нього на службу, якщо йому потрібна моя сила в імперії. Я б могла з часом купити собі будиночок у драконячому містечку неподалік, розбити біля нього невеликий садок і допомагати жителям. Адже, якщо я зможу правильно розвинути свій дар, то мені буде підвладне не лише відновлення рослин, а й лікування тварин, а може, навіть і людей.

У результаті мої сумні думки про безвихідь перейшли в більш райдужну площину, я розмріялася як буде чудово жити серед драконів у місті, спостерігати за чудесами і творити їх самій. Настрій піднявся, а я вже не так боялася завтрашнього світанку. Тому поспішила вилізти з ванної, поки не перетворилася на жабу, і побігла спати.

Сон був дивний.

Навколо панували темрява і тиша, і лише десь на відстані було чутно шум бою. Я рушила на звук, наближаючись до якоїсь будівлі. Дверей я торкнутися не змогла, але пройшла крізь них. Лязгання зброї стихло, і я побачила, як усі воїни стали по колу, звільняючи місце в центрі кімнати, де кружляли два бійці. В одному з них я впізнала радника. Боже, його суперник такий величезний та страшний. А варто було мені моргнути, як воїни почали свій танець зі зброєю.
Це було чарівно: краса на межі жаху. Занадто швидкі рухи, де будь-який удар міг виявитися смертельним.

Я зовсім не встигала стежити за боєм, аж раптом просто побачила поваленого ворога та радника, що нахилявться за зброєю свого суперника. І тут мої очі помітили блиск кинджалу. Один із воїнів противника вихопив ножа і кинув його у Ельдара, і ніхто не встигав його зупинити.
Ось цей шакал заносить руку, цілячись у серці радника, я скрикую, спрямовуючи руку в бік бою, і ніж тварюки проходить правіше, торкаючись руки чоловіка.

Прокинулася я від свого крику. Що це було? Невже з Ельдаром щось трапилося? І як зрозуміти, чи це був сон, або все ж таки реальність? І що з радником? Він живий? Здається, я бачила, що ніж потрапив не в серце. О боже, схоже, я божеволію. Це міг бути просто сон.

Але такий реальний...

Я встала з ліжка і почала рухатися взад-вперед по кімнаті. Руки мої тремтіли, і я не могла заспокоїтися. Невже я справді була там, у самій гущині подій?

У цей момент в вітальню увійшла незнайома мені служниця, а за нею з'явилася Міла. Дівчата помітили мої метущіння, але списали їх на передвесільний мандраж. Помічниці відвели мене у ванну, вмили і повернули назад у кімнату. На ліжку вже лежала біла сорочка і такого ж кольору сукня, пояс виявився червоним. Більше нічого іншого я не побачила. Ні взуття, ні прикрас.

Дівчата мовчки одягли мене в дивне вбрання, підв'язавши його червоним ременем. Волосся вклали в хитромудру, але гарну зачіску. Макіяж не наносили зовсім. Але на цьому приготування не скінчилося.
Мене оббризкали рідиною з якогось дивного флакона, після чого довкола рознісся аромат волошок та польових трав.

Під час зборів я багато разів намагалася розговорити робітниць, але вони мовчали, заперечливо хитаючи головою. Ну ні, то ні.
Взуття мені так і не надали. І на питання про нього я знову отримала лише хитання головою. Чудово, от саме зараз мені не вистачало ще й захворіти.

Потім під мовчазне сопіння дівчат ми попрямували пустельними коридорами замку. Підлога була дуже холодною, і я вже майже не відчувала ніг. Але найнеприємнішим виявилося пересування вулицею, коли ми наближалися до маленької каплиці, яка була входом до храму.
Ми зайшли у величезну будову, і тільки тоді помічниці покинули мене, залишаючи зовсім одну навпроти гарного білого вівтаря.

І тільки через кілька нескінченно довгих хвилин я почула звуки кроків. Обернувшись, побачила імператора, який йшов мені назустріч. На чоловікові був білий камзол, розшитий чорними нитками та такі ж білі штани. Очі правителя при цьому світилися якимсь неприродним смарагдовим вогнем.

І в цей момент я усвідомила, що жодні вмовляння та обіцянки не допоможуть. Він ВИРІШИВ на мені одружитися. То було його бажання. Жага володіння та власності. Ніякий мій аргумент не міг мене врятувати від обряду. Я так і закрила рота, не вимовляючи ані слова.

Марно. Шкода, що я побачила це тільки зараз. Схоже, мені варто було спробувати втекти. Я мала хоча б спробувати! А зараз я лише почувала себе овечкою на жертовному вівтарі. Хах. А я ж недалека від істини. Вівтар є, та й я цілком підходжу на роль жертви. І навіть кинджал на поясі у імператора спостерігався.

Я заплющила очі, намагаючись впоратися з панікою, що охопила мене. Але спокій не приходив, мене лише ще більше трясло. Єдиною ідеєю стало бажання віднайти допомогу. Я кликала радника. Вмгукувала ім'я Ельдара:
- «Прошу, прийди. Благаю, врятуй мене. Врятуй…»

P.S. Шановні читачі, вибачаюся за затримку у продовженні. Я примкдрилася добре так захворіти під новий рік, і в мене не було сил повертатися до книги. Тому я спробую виправитися і додати пізніше ще продовження. Сподіваюся ви у безпеці і здорові.