Читати книгу - "Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка"

Після дзвінка Марка в мене наче виростають крила. Я не ходжу, я пурхаю! З мого обличчя не сходить сяюча усмішка, і мені кортить обійняти весь світ.

А як інакше, якщо я всіх-всіх людей на світі обожнюю і люблю? Янніс із Менелаєм теж це помітили, здивовано косяться, підозріло переглядаються, а сьогодні весь ранок прошушукалися. І поглядають з побоюванням.

Згодна, перегнула палицю. Не треба було кричати прямо з ґанку Менелаю, як я його люблю. Можна було почекати, поки він підійде ближче. І вінок із квітів олеандра, який я сплела для Янніса, не обов'язково було просити його не знімати. Принаймні та сімейна пара, до якої Янніс вийшов із вінком на голові, підозріло швидко поїхала. Навіть кави своєї не допили.

— Хлопці, я в місто! — забираюся в пікап і висовуюся з вікна. — Якщо щось треба купити, кажіть.

— А навіщо тобі в місто, хазяйко? — насторожується Менелай. — Ти ж тільки позавчора з селища півмашини всякої всячини навезла.

Роблю серйозне обличчя, але губи самі собою тягнуться в усмішці.

— З особистого питання! — відповідаю зі змовницьким обличчям і сигналю на прощання.

— Ну хіба що тільки з особистого... — бубонить Менелай.

— На дорогу дивись, Каро, — бурчить Янніс.

Уже виїжджаючи з подвір'я бачу в дзеркалі заднього виду як він стягує з голови олеандри та витирає спітніле чоло. Навіть шкода його стає, мене знову наповнює любов і вдячність до світу і людей, які у ньому мешкають.

Я не обдурила хлопців, у місто їду в особистій справі. Точніше за тестом на вагітність. Слова Марка ввели мене в ступор, я й не думала, що моя ранкова нудота може бути пов'язана з вагітністю. Але коли почитала в інтернеті, знайшла в себе всі ознаки.

Сонливість? Зранку ще нічого, а от з обіду повзаю як сонна муха. Ранкова нудота? Я про неї хіба що книжку не написала. Підвищена емоційність? Тож я зараз на рівному місці можу почати плакати.

Ось сказали хлопці, що бензин скоро закінчиться в крайньому резервуарі, і я півдня проплакала. Учора тато до сліз довів, коли подзвонив. Він просто сказав, що сумує, а мені його страшенно шкода стало. Сьогодні зранку павучка побачила, розчулилася до сліз. Що він маленький і нікому не потрібний, кожен може наступити і розчавити. Віднесла і на кущ посадила, а раніше так боялася тих павуків, до непритомності.

І місячних немає, це головне. Хоч я і не пам'ятаю точно, скільки днів затримка, але те що вона є, впевнена. Залишилося переконатися і зробити тест. Особливо тепер, коли про це попросив Марк.

Але купувати тест на вагітність у селищній аптеці — це те саме, що пройтися голяка головною вулицею. Або розмістити на найвиднішому місці на площі біля центрального ринку білборд із рекламою еротичного фільму із собою в головній ролі. Результат передбачуваний і відомий наперед. Тато буде тут раніше, ніж я встигну дістатися додому.

Тож про селищну аптеку й мови немає, я прямую в місто, де мене ніхто не знає. Година їзди, і я на місці. Гальмую біля першої-ліпшої аптеки. До повернення додому чекати не буду, згорю від нетерпіння.

Я вже все вирішила. Куплю тест і заїду кудись пообідати. Туди де є туалет. Якраз попоїм, заодно зроблю тест, щоб довго не затягувати.

— Каро, агов, Каро! Це ти чи не ти?

Обертаюся в напівнепритомності на знайомий голос і не можу стримати обуреного вигуку.

Єврипід! Це жарт? Ні, я серйозно, це чиясь підстава?

Швидко заплющую очі, умовляючи себе тим, що мені здалося. Ось зараз я розплющу очі, і виявиться, що це зовсім не Євріпід, а якийсь інший незнайомий хлопець. Він просто схожий на...

— Каро! Почекай, я зараз!

Розчарована відкриваю очі. Ні, не здалося. Задоволена усміхнена фізіономія належить нікому іншому, окрім як колишньому однокласнику. Робити вигляд, що я його не помітила, надто пізно. Він так високо підстрибує на протилежному кінці вулиці і так старанно розмахує обома руками, що вже пооберталися всі перехожі в радіусі кількох сотень метрів.

Неохоче киваю і слабко махаю рукою у відповідь. Еврипід швидко перетинає дорогу пішохідним переходом і підбігає до мене, захеканий і спітнілий.

— Привіт, Каро! Видом видати, слихом слихати! Я так радий тебе бачити!

А я взагалі не рада. Та щоб ти скис, Євріпід!

— Куди зібралась? Вирішила по магазинах проїхатися? А я теж, мати попросила дещо купити, я зранку приїхав. Якщо ти вже закінчила, можемо випити кави. А хочеш, давай поїмо? Я знаю тут один крутий ресторанчик...

Слова з рота цього хлопця вилітають зі швидкістю світла, і я терпляче чекаю моменту, коли в нього закінчиться повітря, і я зможу вставити хоч слово.

— Мені треба в аптеку, — промовляю швидко, коли такий момент настає. Обличчя хлопця одразу набуває стурбованого вигляду.

— Справді? А що таке, Каро? Що трапилося? Ти захворіла?

— Я вагітна! — рявкаю в серцях. Еврипід отетеріває і замовкає ненадовго, плескаючи довгими й густими віями. Але швидко оговтується і розтягується в усмішці від вуха до вуха.

— Ти пожартувала, Каро! А я спочатку й справді повірив. Яка ж ти вигадниця...