Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

Та гетьте, гаспидські баби!

Не вгодиш вам, що не роби.

Коли жінки в хазяйстві дбали,

Мене ще скнарою всі звали,

Тоді заможний був наш дім:

Все надбання лишалось в нім.

Добра набгав я повні скрині,

Та це за ваду мають нині!

Тепер такі жінки пішли,

Що все б із хати рознесли;

У них схотінок більш як грошей —

Це розрахунок нехороший.

Чоловікам нема снаги,

Куди не кинуться — борги…

А жінці що? Як щось там має,

Ганчір'я зразу накупляє,

Та ласо їсть, та п'є усмак

В гурті коханців-гольтіпак;

Тим злото нам цінніш здається:

Тепер не скнара, а скупець я.

О д н а   ж і н к а

Скупуй собі, скнарюй, як хочеш,

З драконським кодлищем скупим!

А чоловіків чом морочиш?

І так уже від них терпим.

Ж і н к и   г у р т о м

Та дай по писку кістякові!

Проява капосна яка!

Скривився, дума, що зляка!

Та й ті дракони — все цяцькові,

Трусніть — і дасть він сторчака!

Г е р о л ь д

Ось я жезлом вас втихомирю…

Та обійдеться й без жезла:

Розсердились потворні звірі,

Махнули крилами зі зла,

З страшенних пащ огонь ригають,

Луска ж блискуча аж шумить…

І люди з жахом відбігають,

Усе навкруг спустіло вмить.

Плутон зіходить із колісниці.

Г е р о л ь д

Ось він зійшов, велично як!

Подав своїм драконам знак —

І сповнилось його веління:

І золотом набита скриня,

І скнара — в нього біля ніг;

Це тільки чар зробити зміг.

П л у т о н

(до візника)

Скінчилися труди твої тяжкії,

Лети ж тепер до рідної стихії!

Ти тут чужий, ти згинеш серед них,

Серед машкар потворних і страшних.

Іди туди, де, вільний, незалежний,

Втопивши зір у світлості безмежній,

Добро й красу побачиш в вічі ти —

Створи свій світ на лоні самоти.

Х л о п е ц ь - в і з н и к

Я буду вік твоїм посланцем гідним,

Бо ти мені став другом, братом рідним.

Ти скрізь несеш достатку гойний дар,

Я всім даю життя найвищий чар.

Не раз людям доводиться вагатись:

Чи то тобі, чи то мені віддатись?

До тебе йдуть — неробами живуть,

До мене йдуть — в труді верстають путь.

Не тайкома звершаю я свій подвиг,

Бо зраджує мене мій перший подих.

Ну, прощавай! Від тебе я пішов,

Та лиш шепни — і я вернуся знов.

(Зникає так, як і з'явився).

П л у т о н

Вже час настав мої скарби явити!

Герольде, дай жезла, замки розбити.

Відкрилося! Глядіть, як все блискоче;

У казанах кров золота клекоче;

І ланцюжки, і персні, і корони —

Усе у ній розтане і потоне.

К р и к и   з   н а т о в п у

Якого скарбу! Ай, ай, ай!

Вже скриня повна через край!

Он кубки злотні топляться!

Монети не потовпляться!

Які дукати — дивний карб!

Якби мені добуть той скарб!

Цього бажав я гаряче!

Додолу золото тече!

Чого стоїш? Нагнись мерщій

І зразу станеш багатій!

А ми, як грім, налетимо

І скриню всю заберемо!

Г е р о л ь д

Ви з глузду з'їхали всі вряд:

Та це все жарти — маскарад.

І хто б насправді для юрби

Тут розсипав такі скарби?

Вас надурили жартома:

Та тут і шеляга нема!

Це вам облуда золота,

А ось і правда — хоч проста.

Та що вам правда? Кожен з вас

Химери ловить повсякчас…

Плутоне, ну-бо, всіх жени,

Бо аж нетямляться вони.

П л у т о н

Що ж, розігнать — це річ не зла;

А дай ізнов твого жезла!

Ось я його в огонь стромлю.

Гей! Начувайтесь! Всіх спалю!

Жезло тріщить, огнем блищить,

Навколо іскрами дощить…

Хто здума близько підійти,

Тому від смерти не втекти, —

Ось я почну кругом кропить.

К р и к и,   т и с н я в а

Ой лишенько! Усе горить!

Тікай, тікай, хто жити рад!

Гей, хто там пре, подайсь назад!

В лице мов приску хто сипнув!

Мене жезлом він навернув!

Усі пропали, хто не втік!

Назад, маскований потік!

Назад, скаженая юрма!

Я б полетів, та крил нема!

П л у т о н

Одразу плац попросторів,

Ніхто, здається, й не згорів —

Юрма біжить,

Усяк дрижить…

Щоб все гаразд було навкруг,

Окреслю я незримий прут.

Г е р о л ь д

Явив ти нам розумну міць,

Всяк перед нею пада ниць.

П л у т о н

Терпіння, друже! Вбачиш ти

Іще страхливіші бунти!

С к н а р а

Тепер послухайте мене:

Ми можем любо круг оглянуть,

Бо ті жінки завжди кругом обстануть,

Як чують щось цікаве чи смачне.

А я ж таки не зовсім підтоптався,

Краса жіноча ще торка,

Сьогодні б я поженихався,

Бо день такий — усе надурняка.

Та тільки тут народу повно,

Не вчують всі моїх розумних слів;

Я думаю, незгірше б я зумів

Все показать на мигах красномовно.

Та просто жест нічого тут не варт;

Я вигадав новий цікавий жарт:

Як глину, буду золото ліпити