Читати книгу - "Серце гріє"

— Що це? — Майя відпустила рукав Дарта.

— Присутність Ламії створювала в цьому місці дисбаланс стихії. Одні елементи переважали над іншими. З огляду на те, що це місце в лісі, думаю, вогонь гнітив дерево. І тільки він зник…

— Дерево переродилося, — закінчив фразу та-вея Грей.

— Переродилося в що?

— В елементала.

У тріщинах з’явилися зелені пагони, з діри підносилася маса гілок і листя. Величезна гілка потягнулася до дітей — ті кинулися врізнобіч. Незліченні мацаки елементала заснували підлогою.

Грей зробив крок уперед, завершуючи закляття. Два темно-зелені промені вирвалися з долонь у хлопця, перетворюючись у повітрі на магічні тенета.

— Я так і знав, що цим усе скінчиться. Ішла б ти звідси…

— А ти? — скинулася Тара.

— А я поки звіринку потримаю.

Водяні тенета не дозволяли елементалу рухатися. Дух стихії ревів і смикався, намагаючись звільнитися.

— Знайшовся мені герой, — посміхнулася Тара, стаючи поруч із чарівником. — Пригадую, за мною борг…

— Потім грішми віддаси, — проскрипів Грей. Контролювати тенета ставало дедалі важче.

— Буде якесь потім?

— Ми тебе не залишимо!

Дівчата знову говорили одночасно.

— Вп’ятьох, звичайно, веселіше. Думаєте, нам на небесах за оптове прибуття знижку зроблять? — Грей ледве тримався на ногах.

— Відпускай, — скомандував Дарт. — Ти не втримаєш.

— Справді. Ну, не хочете — як хочете.

Тенета розсипалася на міріади крихітних магічних згустків. Елементал заревів, передчуваючи довгоочікувану волю. Від зеленої гори потяглися сотні тонких, міцних пагонів і цілеспрямовано поповзли до дітей.

— Цей якийсь розумний, — з подивом зауважив Нел, потираючи забите плече — одна з гілок до нього все-таки дотяглася.

— Він цілком сформований. Бачить нас, чує, відчуває магію — повний комплект. Майє, тримайся позаду! — гукнув Дарт у бік дівчини.

Чарівниця з жахом дивилася на зеленого монстра в центрі зали. Хижо шаруділо листя, під ударами Тариних мечів галуззя жалібно рипіло. Крихітні друзки розліталися навсібіч, осипаючись на підлогу, але на місці відрубаних паростків відразу з’являлися інші.

— Його взагалі вбити можна? — Нел ухилився від гострої гілки, що прагла поцілити йому межи очі.

— Можна, — Дарт рапірою відмахувався від гострих пагонів — але хіба невеличкою шпагою вб’єш дерево? Ліс дерев? — Та сама точка ззаду. Тільки цей до неї підійти не дасть.

— Придумаємо що-небудь!

Але поки нічого не придумувалося. Четверо зайняли глуху оборону. Усе, що вони могли, — це відбивати удари супротивника, поки вистачить сили. Але що буде потім?

Сильний удар збив Тару з ніг. Дівчина пролетіла кілька метрів кам’яною підлогою, але відразу схопилася на ноги. Грей на секунду відволікся від закляття хуодечіу й заплатив за це — крихітний пагін обхопив його руку й відразу, на очах, почав набухати, перетворюючись на дорослу, грубу гілку. Елементал підняв хлопця в повітря, мов пушинку, підніс до самої стелі й пожбурив униз. Грей сіпнувся й затих.

— Грею! — закричали одночасно Тара і Майя. Не звертаючи уваги на крик Дарта, Майя кинулася до русявого хлопця та спробувала відтягти його на безпечну відстань від елементала.

— Прикрий їх заклинанням! — закричав Нел.

— Із завершеним елементалом це не допоможе!

Намагаючись відволікти увагу монстра від дівчини, Дарт прокотився по підлозі просто до підніжжя зеленої гори. Сотні дрібних гострих шпичаків устромилися в його тіло. Майстер вилаявся.

— Чорт, він ще й стріляється! — частина заряду дісталася Нелу.

Майя відтягла Грея вбік і тепер оглядала розбиту голову чарівника. «Я не потрібна! Я нічим не можу йому допомогти!» — кричало щось усередині, але зараз у дівчини не було часу на крики внутрішнього голосу. Чарівниця відірвала широку смугу тканини від своєї сорочки та нашвидкуруч перев’язала Грею голову. Потрібно було привести його до тями, тоді хлопець сам би зміг себе вилікувати. «Хоч помщуся йому за той удар Дартові в щелепу!» — подумала дівчина, лупцюючи нещасного по щоках.

Тара, як могла, ухилялася від ударів монстра, але все-таки їй теж добре перепало. Діти були виснажені. Елементал наступав.

— Що це в нього таке велике й зелене спереду? — запитав Нел у Дарта, коли вони обидва сховалися від чергового залпу гострих шпичаків за зламаною колоною.

— Як-то що? — щиро здивувався Дарт. — Очі.

— Він бачить нас ними?

— Авжеж.

— А магію він чим відчуває?

— Усім тілом, — так само здивовано відповів майстер, намагаючись зміркувати, з якого дива Нела зацікавила анатомія елементалів.

Зі страшною силою удар гігантського мацака впав на уламок колони. І без того ненадійний щит розлетівся на шматки.

Нел відчув, як звична червона завіса заволікає свідомість. Але зараз він не опирався цьому. Дикий жах, який паралізував його єство в такі моменти, відступив.

— Я той, хто я є, — тихо сказав він сам собі. — І я можу це використати!

Хлопець озирнувся. Побачив зосереджене обличчя Тари, яка відмахувалась від гілок, Майю, що витирала кров із блідого обличчя Грея, Дарта, який читає закляття. Ці підлітки були його родиною, справжньою сім’єю. Вони прийняли його таким, який він є. І їхня віра в нього обов’язково допоможе йому впоратися зі своєю темною половиною. «Я зможу контролювати це! Заради них!» У голові хлопця дозрів план дій.

— Таро! — голосно гукнув Нел, намагаючись перекричати шум битви. — Він бачить тебе очима! Дивися!

Напівдемон кинувся вперед, не розбираючи дороги. Навколо хлопця немов з’явилася вогненно-червона аура, що обпалила вкритого заростями монстра.

Тара миттю зрозуміла, що Нел збирається робити. Дівчина голосно видихнула. «П’ять кроків по підлозі. Відштовхнутися. Два кроки по стіні. Розвернутися. Вдарити!» Елементал не встиг розгадати маневр хлопця. Той рухався надто швидко для звичайної людини. З голосним криком Нел вчепився руками в зелені випуклі півкулі. Крик хлопця злився з ревінням пораненого елементала.

Тара рвонула з місця. Їй здавалося, що час сповільнив хід, повітря завмерло й стало густим, як вода. Краєм ока дівчина бачила, як кілька гострих, мов піки, деревних гілок простромлюють беззахисне тіло Нела — але зараз нічим не могла йому допомогти. Щосили відштовхнулась від підлоги та вперлася ногами в стіну. Мацак завбільшки з віковий дуб, повільно ввійшов у мармурову підлогу там, де щойно стояла джун-вей, але вона вже перескочила на стіну. Непереборна сила притягання вабила дівчину-воїна до землі. Тара подалася вперед, щосили відштовхнулась від стіни. Від удару дерев’яного кулака в повітря піднявся пил. Тара злетіла вгору і