Читати книгу - "Серце гріє"

Дівчина звалилася вниз.

Потужний удар відкинув знівечене тіло Нела вбік. Майя закричала. Одночасно з цим почулося ревіння поваленого елементала. Тара скотилася по купі гілок, які недавно були живою істотою.

Нел лежав на візерунчастій підлозі. З величезних ран на грудях і животі в хлопця поштовхами витікала кров.

— Неле! Неле!

Майя стала навколішки біля хлопця та міцно схопила його за руку. Повітря з хрипінням виривалося з наскрізь пробитих легень напівдемона.

— Тара… Вона впоралася?

Майя кивнула, відчуваючи, як сльози біжать по щоках.

— Я не бачу її. Майже нічого не бачу…

До пораненого підбіг Дарт. Тара підвелася й почула тихий стогін. Схоже, Грей отямився.

Майя з надією дивилася на Дарта. Той оглянув Нелові рани й похитав головою. Таке зцілення було йому над силу.

— Тара впоралася, Неле. Все гаразд.

Майя притиснула забруднену кров’ю долоню хлопця до своєї щоки.

— Ми перемогли?

— Ми перемогли.

— Класно ми його! — Нел захекався. На зблідлих губах залишилися крапельки крові.

Тара допомогла Грею підвестися. Удвох вони дошкандибали до інших.

Майя схлипнула.

— Усе гаразд, — промовив хлопець. — Боляче трішки. Але людям буває боляче. Значить, я справді людина.

— Ти людина набагато більше за будь-кого, — тихо додав Дарт.

— Хоч раз ти мене похвалив, — Нел захекався ще дужче.

Тара пригорнулася до плеча Грея. Чарівник нічого не міг зробити, тільки міцно стис руку напарниці. Він відчув, як промокає сорочка там, де обличчя Тари торкається його плеча. Воїнові не пристало плакати, тому дівчина, як могла, приховувала сльози. Грей обережно провів рукою по короткому темному волоссю. Він більше нічого не міг для неї зробити.

— Так темно. Але я зміг! До кінця. Я переміг його… в собі.

Нел поворухнув рукою, котру Майя міцно притискала до обличчя.

— Плачеш… Ти не плач. У тебе від цього ніс червоніє…

Майя завмерла.

— Неле, — тихо покликала вона. — Неле! — голосний, сповнений болю зойк злетів угору, до самої стелі, наповнив залу й вилився назовні відкритим проходом.

Долоня Нела, яку чарівниця ще й досі тримала в руках, засвітилася м’яким, блакитнуватим світлом. Дівчина відчула, як ніжне, ласкаве тепло проникає їй під шкіру, розтікаючись по тілі. Відчуття були дивно знайомі й рідні.

Світіння зникло так само раптово, як і з’явилося. Майя обережно провела пальцем по довгій подряпині на коліні, згадуючи завчені слова. Подряпина зникла.

Дівчина ніжно провела рукою по забрудненій щоці Нела, потім звелася на ноги й повільно побрела до виходу. Дарт рушив за нею.

Майя стояла під величезним деревом, увіткнувшись чолом у вузлувату кору. Молодий майстер тихо став поруч.

— Він… Він повернув мені магію, — тихо прошепотіла чарівниця. — Він помер, тому що рятував нас. Мене. Я кричала на нього. Зривалася. А він… Він…

Дарт ніколи не почувався так дивно. Йому здавалося, що біль, який переповнює Майю, стає його болем. Він відчував це всім єством. Чорт, він ніколи не вмів втішати, та що там — навіть не пробував! Але зараз він простяг руку й обережно розвернув дівчину до себе. Майя увіткнулася носом у розірваний камзол і міцно обійняла майстра. Зараз вона не думала про те, хто підставляє їй плече та чому. Всі думки дівчини були про Нела. Про те, ким він для неї був і, що набагато важливіше, — ким вона для нього була. У її пам’яті спливали слова: «Те, що людина не відчуває чогось стосовно інших, не означає, що й вони до неї нічого не відчувають».

Дарт, підкоряючись дивному почуттю, яке стисло груди, ніжно обхопив дівчину за плечі. Його пальці заплуталися в сріблистому волоссі. Здається, він шепотів якісь слова розради, але вони не затримувалися в пам’яті. Майстер не плакав звідтоді, як Сільвія Велоні виштовхнула його, чотирирічного, в потаємний хідник і наказала синові: «Не плач!» Але зараз по його блідій, укритій брудом і подряпинами щоці, скотилася малесенька сльозинка.

Тара з Греєм вийшли з храму. Дівчина допомогла чарівникові сісти на камінь біля входу.

— Може, ти залікуєш свої рани? Я ж не носій врешті-решт.

— А мені дуже навіть подобається, — заперечив Грей і відразу отримав стусана в бік. Саме туди, де було зламане ребро.

Хлопець відхекався й глянув на завмерлу під деревом парочку. Погляд Тари був спрямований на Дарта.

— Заздриш? — поцікавився Грей, про всяк випадок прикриваючи бік ліктем. Почуття Тари до Дарта не були для нього таємницею.

— Ні, — зізналася дівчина, обтрушуючи штани, — раніше заздрила.

— А зараз?

— Це не для мене. Йому потрібна дівчина, яка зможе пом’якшувати його. Як земля пом’якшує вогонь, або дерево пом’якшує воду. Йому потрібен хтось, щоб доповнити його. Людина, яка зможе наповнити його життя змістом. Коротше, йому потрібна саме Майя, і навіть якщо він ще цього не зрозумів — зрозуміє згодом.

— А ти, значить, не підходиш?

— Кого я можу пом’якшити, Грею? — посміхнулася Тара. — Я вб’ю його в першій же сварці. Ну, або він мене вб’є. Погодься, далеко не найромантичніший фінал.

— Так, мабуть. А що, тобі потрібні романтичні стосунки? Місяць, серенади, листи з розмазаним чорнилом? «Ах, я думав про вас цілу ніч і ридав, ридав, ридав».

— У тебе що, ребро вже зажило? — недобрим голосом поцікавилася дівчина.

— То ти знала, що в мене зламане ребро?!

— Здогадалася. Якщо тобі дорогі решта ребер — просто помовч.

Грей зітхнув і дістав з кишені круглі дерев’яні кульки.

Епілог

Не мало значення, яка пора року була надворі— в коридорі слави завжди панувала весна. Час відновлення та переродження.

Кам’яна плита з тихим рипінням стала на місце. Напис на ній свідчив: «Нел Тідочі. Воїн. Друг. Людина». Рожевувате світло призахідного сонця впало на стрункі ряди кам’яних плит, замурованих у високі стіни.

Майя обережно запалила ароматичні палички та вставила їх у отвір плити. Жалобна церемонія скінчилася. Біля надгробка залишилися тільки четверо — Майя, Дарт, Тара й Грей. Трохи віддалік, там, де вчора встановили плити з іменами Шеїчі та Ламії, стояв грандмайстер Гай.

У високих скляних вазах тріпотіли свічки. Тара поклала на вкриту зеленою травою землю букет диких польових квітів — це були квіти, зібрані в Латерні, на Неловій батьківщині.

У тиші було чути, як за куполом завиває зимовий вітер.

Підійшов дато Гай.

— Я чекатиму на вас у себе в кабінеті, — промовив він і вийшов. Тара й Грей подалися слідом.

— Ходімо? — ледь чутно запитав Дарт,