Читати книгу - "На лезі клинка"

— Зуби?

— Я подумав, що це непоганий початок.

— І справді. — Глокта облизав свої порожні ясна, а тоді захрускотів пальцями, одним за другим. — Що ж, хай будуть зуби.

Як тільки зняли кляп, убивця почав кричати до них штирійською, плюючись і лаючись та безглуздо смикаючи ланцюги. Глокта не розумів ні бельмеса.

«Але, гадаю, я більш-менш вловлюю сенс. Думаю, це щось дуже образливе. Щось про наших матерів і все таке. Але мене нелегко образити».

Він виглядав підтоптаним: обличчя рябе від віспи, ніс неодноразово зламаний і викривлений.

«Яке розчарування! Я сподівався, що хоч цього разу мерсери наймуть когось пристойного, але купці є купцями. Вони завжди шукають вигоди».

Практик Фрост припинив безглуздий потік лайки, гарненько гепнувши чоловіка в живіт.

«Це перейме йому подих на хвилинку. Якраз вистачить, щоб вставити слово».

— Так, — сказав Глокта, — ми не будемо терпіти цих дурниць. Ми знаємо, що ти професіонал, якого відправили, щоб непомітно виконати роботу. Але хіба можна бути непомітним, коли говориш чужою мовою, га?

В'язень нарешті перевів дух.

— Будьте прокляті, драні виродки! — кинув він засапано.

— Прекрасно! Спільна мова чудово підійде для наших балачок. Передчуваю, що таких в нас буде декілька. Ти хотів би щось дізнатися про нас, перш ніж ми почнемо? Чи зразу в бій?

В'язень підозріло скосив очі на мальовану постать майстра Творця, що нависала над головою Глокти.

— Де я?

— Ми недалеко від Мідлвей, біля води.

Глокта скривився, коли його ногу раптом скорчило. Він обережно її випростував, почекав, поки хрусне у коліні, а тоді продовжив.

— Щоб ти знав, Мідлвей — один з головних шляхів міста, який пролягає прямо через його серце, від Аґріонта до моря. Він проходить через багато різних районів і охоплює чимало напрочуд прикметних будівель. Деякі, що належать до справжніх окрас міста, перебувають на відстані витягнутої руки. Однак для мене це всього лише дорога між двома дантистами.

Очі в'язня звузились, а тоді погляд метнувся до інструментів на столі.

«Вже не лається. Схоже, що згадка про дантистів прикула його увагу».

— По інший бік проспекту, — Глокта вказав приблизно на північ, — в одному із найбагатших районів міста, навпроти міських садів, у прекрасному білому домі просто біля Аґріонта знаходиться заклад майстра Фаррада. Чув про такого?

— Йди в пизду!

Глокта здійняв брови.

«Якби ж то!»

— Кажуть, що майстер Фаррад — найкращий дантист у світі. Здається, він народився у Гуркулі, але йому вдалося уникнути тиранії Імператора і приїхати в Союз, де він зажив значно краще, рятуючи наших найбагатших городян від жахів карієсу. Коли я повернувся зі своєї маленької подорожі на Південь, сім'я відправила мене до нього, аби дізнатися, чи можна мені якось допомогти. — Глокта широко всміхнувся, предметно показуючи убивці свою проблему. — Звісно, що допомогти було нічим. Кати імператора про це подбали. Але він в біса чудовий дантист — так усі кажуть.

— То й що?

Глокта перестав всміхатись.

— По цей бік Мідлвей, біля моря, серед бруду, багна і нечистот доків знаходжусь я. Може, тут і дешевша оренда, але я цілком певен, що як тільки ми проведемо трохи часу разом, ти вважатимеш мене не менш талановитим за шанованого майстра Фаррада. Просто мої таланти лежать в іншій площині. Добрий майстер полегшує біль своїх пацієнтів, а от я дантист... — Глокта поволі нахилився вперед, — іншого штибу.

Убивця розсміявся йому в обличчя.

— Думаєте, ви можете налякати мене мішком на голові та огидною мазаниною? — Він зиркнув на Фроста і Северарда. — Ви, купка покручів?

— Гадаєш, ми тебе лякаємо? Ми троє? — Глокта дозволив собі смішок. — Ось ти сидиш сам-самісінький, беззбройний і добряче зв'язаний. Хто, крім нас, знає, де ти, або хоче знати? У тебе немає надії на порятунок або втечу. Усі ми тут професіонали. Я гадаю, ти можеш приблизно здогадатись, що на тебе чекає. — Глокта розплився у нудотній усмішці. — Звичайно, ми тебе лякаємо, не придурюйся. Визнаю, тобі гарно вдається це приховувати, але то не надовго. Ось-ось надійде та нещаслива година, коли ти благатимеш, щоб ми знову накинули на тебе мішок.

— Я вам не скажу ні слова, — гаркнув убивця, глянувши йому прямо у вічі. — Ні слова.

«Слова сильної людини. Але поки за тебе не взялися як слід, вдавати сильного легко. Чи мені про це не знати?!»

Глокта легенько розтер ногу. Кров уже добре циркулювала, а біль майже вщух.

— Давай не будемо ускладнювати. Все, що мені зараз треба, це імена. Лише імена. Чому б нам не почати з твого? Це ти мав би знати.

Вони зачекали. Северард і Фрост дивилися на в'язня: зелені очі всміхалися, рожеві — ні. Тиша.

Глокта зітхнув.

— Гаразд.

Фрост впер кулаки обіч щелепи убивці і почав тиснути, аж поки не оголилися зуби. Северард запхав кінці кліщів у рот і змусив в'язня розтиснути щелепи. Убивця вирячив очі.

«Боляче, правда? Повір, це тільки квіточки».

— Будь обережний з язиком, — нагадав Глокта. — Нам треба, щоб він говорив.

— Не хвилюйтеся, — пробурмотів Северард, заглядаючи у рот убивці. Нараз він різко відсахнувся. — Фу! У нього з рота смердить, як із канави!

«Прикро, але я й не здивований. Наймані убивці рідко переймаються гігієною».

Глокта повагом підвівся і, кульгаючи, обігнув стіл.

— Так-так, — прошепотів він, затримавши руку над інструментами, — з чого почати?

Він узяв медичну голку і, міцно тримаючись однією рукою за палицю, потягнувся вперед і почав уважно оглядати зуби вбивці.

«Видовище не із найкращих, це точно. Краще вже мати такі зуби, як у мене, ніж такі, як у нього».

— Людоньки, та ці зуби в жахливому стані. Вони прогнили від і до. Не дивно, що у тебе тхне із рота. Для чоловіка твого віку це неприпустимо.

— А-а-а! — зойкнув в'язень, коли Глокта торкнувся нерва. Він спробував було щось сказати, але з кліщами в роті щось зрозуміти із того було ще важче, ніж практика Фроста.

— Тихенько, свою можливість говорити ти вже використав. Можливо, в тебе з'явиться потім ще одна нагода, але я поки не вирішив. — Глокта відклав голку на стіл, сумно хитаючи