Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

— Розумно... — я теж понизив голос. — Полісся, вашмость, віддаси?

Королькович посміхнувся з таким задоволеним виглядом, що я відчув себе лохом, який погодився зробити ставку наперсточнику. Невже прорахував мене воєвода заздалегідь? Хоча, якщо доглядачі не дрімають, справно доносячи про те, скільки часу я в селі провів. І як… Плюс заступництво щодо зменшення податків… Та й узагалі.

— Забирай… Зроби справу та забирай. Домовилися?

Королькович підвівся і урочисто простягнув мені долоню для потиску.

У якійсь романтичній книзі чи кіно герой у цей час мав би підвестися і дати ляхові по морді. А потім, довго бігати замком, дахами будинків та міськими стінами, фехтуючи та відстрілюючись від усього гарнізону. Щоб у самий піковий момент, коли його затиснуть з усіх боків, гарно загинути, картинно проголошуючи, що смерть його не марна, і на пролитій крові зростуть тисячі месників. Або ефектно зістрибнути з високого мура прямо в сідло і поскакати у напрямку сідаючого сонця. Само собою, обіцяючи повернутися... Залежно від мети автора та ступеня допустимого відхилення від реалізму.

На жаль, у мене гра без збереження, а починати все з початку ліньки. Навіть якщо такий варіант взагалі передбачено. Так що руку тиснемо. А думки залишимо собі. Мстити та карати краще без попередньої піаркомпанії. Більше того, для кращої переконливості у моїй нерозбірливості по відношенню до засобів збагачення, треба ще й розвинути тему. Щоб жодних сумнівів навіть випадково не виникло. А також — бажання найняти для цієї підлої справи когось іншого.

«Ви прийняли завдання «Спалити село Масляний брід»

— Якщо ми так усе добре обговорили, вашмость… — промовив я вкрадливо, безцеремонно не випускаючи руку Корольковича. — Може, грамоту вперед видаси? Вона мені душу зігріє, коли я в саме лігво запорізьких розбійників полізу. Золото за голови — це потім. Після доповіді, оскільки число їх мені поки що невідоме. А халупи запалають у найближчий час, про те можеш більше не турбуватися. Хоч нині відсилай гінця до Кракова з переможною реляцією.

— Мені подобається, як ти ведеш справи… — ще більше розвеселився воєвода, остаточно повіривши, що має справу із закоренілим негідником, готовим рідну сестру в бордель продати, аби лиш добрі гроші запропонували. — Думаю, це можна зробити. Навіть більше... Якщо ми так довіряємо один одному, то я відразу впишу в неї Полісся. Сподіваюся, шкодувати не доведеться?

— Щоб мені в рай не потрапити, якщо підведу.

Перекинувшись ще з десятком фраз, приблизно такого ж змісту, ми з Корольковичем розійшлися задоволені результатом. Він усівся писати послання королю, я ж — спершу на ринок вирушив, а потім у шинок. Подивитися, чи там немає цікавих попутників.

Був у мене план, як усе провернути, щоб і вовки не розпізнали обман, і вівці залишилися цілими. Але підстрахуватися не завадило в будь-якому випадку. Грамота грамотою — але, якщо нагряне хтось чужий, вона буде куди надійнішою, якщо написане підтверджує добре озброєний загін.

Здавши на ринку оптом усю здобич, я став багатшим на півтори тисячі талерів. Що разом із залишками колишньої розкоші, склало дві тисячі вісімсот монет. Вісімсот відклав у недоторканний запас, оскільки вже недалеко день платні моїм бійцям. А це така подія, яку краще не затьмарювати відсутністю коштів. Мої люди повинні бути впевнені як у заході і сході сонця, що належне їм вони отримають завжди, сповна і без затримок. Від цього залежить мораль загону та моя харизма… А так само, зав'язані на них, швидкість пересування картою світу та кількість бійців, яких я можу прийняти під своє командування. Останнє, у світлі моїх задумів, зараз навіть найважливіше з усього.