Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Моя Капризуля, Олена Арматіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моя Капризуля" автора Олена Арматіна. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 69
Перейти на сторінку:

- Дякую. Етна. Але я... звикла все робити сама...

Служниця промовчала, але одна брова її здивовано зметнулася вгору - одразу було зрозуміло, що вона не звикла приховувати свої думки і почуття.

- Скажіть, Етна, - зупинила я її біля самих дверей, - а ви теж - землянка?

- Ні, я не землянка, я чистокровна самандарка... А ви, значить, землянка?

- Так, землянка, - вимовила я і розстебнула перший ґудзик на сорочці - вода у ванній кликала і вабила моє змучене подорожжю тіло. - І Етна, кличте мене просто - Капрісуель.

- Як скажете, Капрісуель.

Двері за жінкою зачинилися, і я нарешті залишилася сама. Я швидко роздяглася, кинула швидкий погляд на своє відображення в дзеркалі на всю стіну, і залізла у ванну - навіть застогнала від задоволення.

Швидко вимила волосся, тіло, від душі плюхнула у воду чогось там із кожної баночки, накидала пелюсток не-згадаю- якої-рослини, поклала голову на бортик і заплющила очі, розсудивши, що в мене є приблизно година на те, щоб розслабитися й поніжитися у ванній.

Ця година пролетіла, наче одна мить - а я так і не відпочила, підхоплюючись кожні кілька хвилин, настільки боялася заснути і проспати вечерю. Зрештою я вибралася з води, накинула на голе тіло довгий, пухнастий халат, заплющила очі від задоволення - ніколи в мене не було такої розкішної речі.

І повернулася до спальні. Швидко окинула поглядом світлі стіни з нанесеним на них тисненим візерунком, велике ліжко з... один, два... дванадцятьма подушками різних форм і розмірів, товстий килим, пуф, велике дзеркало і вузькі дверцята, відчинивши які, я виявила ще одну невелику кімнатку. Призначення цього приміщення, заставленого стелажами з полицями, мені було не зрозумілим, тому я просто зачинила двері і повернулася в спальню. Кімната була яскраво освітлена, а за вікном було темним-темно - уже давно настала ніч.

За моїми відчуттями, відведені мені дві години вже минули, а за мною так і не прийшли. До того ж, мій одяг явно не був призначений для виходу на люди. Я вирішила вийти і пошукати приставлену до мене служницю. Але щойно відчинила двері у вітальню, як завмерла - посеред неї вже стояв накритий на двох стіл. Треба ж, а я й не почула, що тут хтось господарював. Я швидко оглянула кімнату - стіл, два стільці, більше схожі на високі крісла, кілька диванів, горщик зі зростаючою в ньому чи то квіткою, чи то деревом, товстий килим, ворс якого лоскотав босі ноги, і вікно на всю стіну. І все. Та власне, більше тут нічого й не потрібно було.

Я тугіше зав'язала пояс на халаті й підійшла до дверей, відчинила їх, виглянула в коридор, у який виходили ще двоє дверей. Постояла, прислухаючись, і розсудливо вирішила повернутися - чуже місто, чужий дім - навіщо шукати пригоди на ніч глядячи?

Кажуть, що немає нічого важчого, ніж чекати на когось або на щось. У той момент я була абсолютно згодна з цим висловом. Я зробила кілька кіл вітальнею, підійшла до вікна і завмерла навпроти нього. Через яскраво палаюче в кімнаті світло здавалося, що за вікном панувала непроглядна темрява - ні зірок, ні нічних світил. Тільки ворушилися неясні тіні, схожі на лапи чудовиськ, - це дерева, що впритул підступали до будинку, шелестіли під вітром.

Не пам'ятаю, скільки часу я так простояла.  Але раптом щось змінилося навколо - ніби стихло все, і ущільнилася темрява. А з цієї темряви раптом з'явився силует. Спочатку він був схожий на ледь світлішу пляму, але що більше я вдивлялася в нього, то ясніше розуміла, що це силует людини в довгому плащі, який розвівається.

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 51 52 53 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя Капризуля, Олена Арматіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя Капризуля, Олена Арматіна"