Читати книгу - "Пастка для бабія, Валентина Бродська"

В моїй голові ніяк не вкладалася отримана інформація.

— Інна Петрівна? Навіщо це їй? — обурено вигукнула, до кінця не вірячи в почуте.

— Уявляєте, вона з моєю матір'ю вибрала вас у невістки. А з квітами підгадала, коли я буду в офісі, щоб привернути мою увагу до вас.

— Ну вже привернула, так привернула! — промовила, згадавши той інцидент.

Ось тобі і робота асистентки! А я думала, оцінили мої інтелектуальні здібності. А як виявилося просто пройшла мамчин кастинг. Цікаво, а наявність позашлюбної дитини вплинула б на оцінювання? Поки я розмірковувала, Тарновський пильно стежив за емоціями на моєму обличчі. А мені під кінець стало зовсім сумно.

— Ви виглядаєте розчарованою і засмученою! — зауважив генеральний з цікавістю дослідника, що цілодобово стежить за лабораторними щурами.

— Мені прикро, що мене втягнули в цей спектакль. Я, навпаки, сподівалася, що вам потрібна справжня помічниця, а не чергова пасія з прицілом на шлюб. Знаючи, що я не у вашому стилі, сподівалася, що буду працювати спокійно.

— Тобто? Ви з ними не в змові? — здивовано запитав Тарновський.

— Звісно ні! Навіщо мені такий чоловік, як ви?! — вигукнула я, пізно схаменувшись, що це не зовсім тактовно.

— Поясніть, — вкрадливо попросив генеральний, зіщуливши очі.

І тут мене понесло:

— Ваша репутація бабія та розпусника крокує за кілометр попереду вас. Нормальній жінці таке “щастя” не потрібне! Щоб оце вечорами і ночами темними сидіти біля вікна і гадати з ким ви і де! Крім того, ви негідно поводитеся з жінками, не враховуючи їхні почуття! А ще…

— Стоп! — гаркнув Денис Олегович і виставив вперед відкриту долоню.

“Цікаво, я вже наговорила на звільнення?’”

— Я вас зрозумів, але я не бабій! — продовжив генеральний. — Своїх коханок не ображав і завчасно чесно повідомляв про формат наших стосунків, а коли вони фантазували лишнє — прощався. Я ніколи не мав одночасно декількох дівчат, лише одну - поки вона мене влаштовувала. Все! Тему закрито!

Я бачила, що Денис Олегович внутрішньо розпсиховався, і ледь себе стримує, тож прикусила язика. В кінці кінців його особисте життя мене не хвилює.

Зітхнувши, встала з лавки і покотила візок з підопічним до лікарні. Тарновський насуплено сопів у кріслі і теж мовчав.

В палаті на генерального вже чекав слідчий Кізяк. Він сидів на стільчику і щось нотував. Побачивши нас, схопився, привітався і представився. Генеральний зиркнув на нього з-під лоба і буркнув:

— Добрий день.

— Пане Тарновський чи можете ви відповісти на декілька питань для слідства, ваш лікар дозволив?

— Так, тільки мені треба прилягти.

Слідчий допоміг мені перемістити Тарновського на ліжко.

— Тепер задавайте свої питання, тільки коротко! — скомандував Денис Олегович, прикривши очі.

— Е-е, може панянці Іскрицькій краще вийти? — нерішуче запитав пан Кізяк.

— Ні, вона залишиться!

— Ну, як бажаєте!

Слідчий вирішив не сперечатися. Треба віддати йому належне, Микита Романович запитував по справі так, що можна було відповісти коротко і лаконічно. Тож потерпілий не напружувався довгими поясненнями. В принципі, слідчий більшість побачив з камер стеження. 

Як виявилося, аферистка підкотила до генерального на одній зі столичних вечірок. Тарновський часто зустрічався з нею на її території, тому назвав адресу її проживання.

В посилці, що приніс охоронник, був чоловічий парфум. Мабуть, Катя думала, що там телефон її коханця, який він розбив після сварки з тіткою та матір'ю. Олеговичу дуже не сподобалося, що вони полізли в його життя. 

Якби там не було, але під час допиту Тарновський вимотався. Він все тихіше і тихіше відповідав. Це зрозумів і слідчий, тому, попросивши підписати протокол, швидко попрощався і пішов на вихід. В дверях він зіштовхнувся з санітаркою, яка принесла вечерю: чай, сумнівну булочку і кашу-розмазню. Я поглянула на годинник — шістнадцята тридцять. Рано в них тут вечеря. Побачивши нехитру трапезу, генеральний скривився, мов середа на п’ятницю.

— Я спекла вам сирну запіканку, будете до чаю? Є ще котлети, — несміливо запропонувала.

Денис Олегович подивився на мене, щось про себе вирішуючи, і тихо промовив:

— Несіть.

Холодильник ледь працював, але достатньо, щоб за декілька годин їжа не зіпсувалася і не була надто холодною.

Генеральний їв, і потрохи сили до нього поверталися. Я зібрала в сумку пусті лотки і розуміла, що мені вже час іти, поки дитина не залишилася в садочку одна.

— Чимось ще можу вам допомогти? — запитала, переминаючись з ноги на ногу. Після розмови в лікарняному парку все ще почувала себе ніяково.

— Так, покличте медсестру, — як ні в чому не бувало, попрохав Тарновський і додав: — Чекатиму на вас завтра. Ви чудово готуєте.

Він ледь посміхнувся мені кутиками губ.

— Дякую, був час та обставини навчитися. Завтра приїду, на все добре.

Я підхопила сумку і вийшла з палати, перебираючи в голові події сьогоднішнього дня.