Читати книгу - "Вода, павутина"

Усе це овочівник знав, але йому так припало до душі викрикування і вихваляння на ярмарках, що він і не помітив, як його картопля здрібніла, цибуля проріділа, морква і петрушка поморщилися, кель похилився, а капуста зісохлася. І доки він на всі спусти і заставки хвалив свої плоди, люди реготом сміялися і показували на його нещасний товар. Урешті й він зрозумів, що не має більше чим хвалитися, але просто не міг спинитися. Однак був дуже стурбований. І від стурбованості не міг стулити очей.

А в той час, коли його з'їдали клопоти, в його капустяних грядках тривав великий бенкет. Величезні гусениці виповзли зі своїх коконів і, радісні через те, що їх ніхто не проганяє, почали сумлінно гризти і жувати капусту. За мить з'їли найзапашніші листки, і як тільки перемістилися на сам качан капусти, почувся голосочок тендітної маленької гусениці, яка під місячним сяйвом виблискувала, наче коштовний перламутр.

— Дорога сестричко, хіба розумно робити те, що ми робимо? Ми за мить з'їмо всю капусту, а завтра ні для нас їжі, ні для овочівника його гордості. Хіба не було би краще, якби ми задовольнилися тим, що вже з'їли?

Решта гусениць спантеличено на неї поглянули, засовалися, сколихнули своїми пухкенькими волохатими тільцями листки капусти і продовжили гризти. Чути було лише окремі образи й огидні насміхання, адресовані малій гусениці.

Вона похнюпилася. Бачила, що сестрички її дурненькі за дві-три ночі з'їдять всю капусту і знищать себе й овочівника.

Вирішила мала гусениця якось його попередити. Думала, роздумувала, але ніяк не могла збагнути, як повернути овочівника до тями.

А той, перейнятий долею свого городу, ночами вертівся в ліжку, а днями їздив на ярмарки, хвалився і чванився до виснаження, хоча й знав, що невдовзі настане день, коли в нього не буде нічого для продажу, а їй-бо, й на зуб.

Думав і переймався, мізкував і зневірювався кожної ночі, але за свою овочівницьку справу не брався.

За цей час мала гусениця, гризнувши листочок-другий, причаїлася і роздумувала, як овочівника й ненажерливих сестричок, та й себе врятувати від занепаду. Капустяні грядки мізерніли на очах, те, що ще вночі було капустою, вранці вже виглядало, як потворний згризений патичок, застромлений в землю. Спробувала крикнути. Не вдалося. Зарозумілий чоловік не чує нічийого голосу, крім свого. Спробувала тупати непомітними ніжками. Чванькуватий чоловік не бачить того, що видиме кожному, а що вже казати про те, аби звернути увагу на непомітні речі. Спробувала похитати капустою, щоб він її нарешті завважив. Її тіло було маленьким, і капустяний листок навіть не ворухнувся.

У цей час інші гусениці їли й їли, гризли і плямкали, розтягали і стягали свої пухкі тіла і потроху готувалися до великих змін, які скоро настануть в їхніх тілах.

Мала гусениця не роздумувала про це, а зневірено споглядала на своє незугарне тіло. Доки вона рухалася, її тіло стискалося, а потім його складки розтягалися, знову стискалося, а тоді розтягалося. Ще раз уважно поглянула на себе, тоді вдихнула і видихнула, знову вдихнула, і її тіло почало скупчуватися і розтягатися, скупчуватися і розтягатися. Раптом мала гусениця почала видавати мелодійні звуки.

Якраз минула північ, великий місяць навис над капустяними грядками, і якби хтось зупинився, йому би здалося, що це сиплеться місячне сяйво, ніби цукор-пудра, ніби мелений перламутр.

Овочівник зіскочив зі свого ліжка.

Чи це йому щось причувається?

Вийшов із дому і тепер чітко чув, як хтось грає. Це був зовсім незнаний йому звук. Він пішов на звуки мелодії, яка все більше перетворювалася на веселу-веселу музику. Ішов повільно і невдовзі опинився перед своїми грядками. Зупинився ошелешений. Побачив погризене листя капусти, а коли нагнувся, угледів товстих гусениць, які ненажерливо їли. Хрум-хрум… Але музика не припинялася. Він нагнувся ще більше, більше, тоді опустився на коліна на свою землю, нашорошив вуха й очі і нарешті помітив малу перламутрову гусеницю, яка розтягається і стягається, розтягається і стягається, і чітко чув, як вона грає, грає, грає.

Збагнув і зрозумів: маленька гусениця музикою зверталася до його здорового глузду. Підвів очі і руки до неба й попрохав, щиро попрохав, щоб гусениці згинули. Всі, всі нехай згинуть, крім тієї маленької мерехтливої гусениці, яка грає. Вона погукала його і попередила. Він відразу вирішив і пообіцяв повернутися до грядок, щоденно ретельно очищати і поратися біля своєї городини, забути про свою зарозумілість, крик на ринках, базарах, торговищах і ярмарках. Пообіцяв це і захотів чимось