Читати книгу - "Картковий будинок"

— Так, а де ж моє місце у цьому великому плані?

— Ви заходите ззаду, як казала архієпископу актриса. Компромісний кандидат. Поки всі ті байстрюки топитимуть одне одного, ви тихенько прослизнете як людина, яку вони ненавидять найменше.

— Коли звалило всі дерева, навіть кущ є високим.

— Що?

— Нічого. Чи можу я вам вірити?

— Вірити мені? — Лендлес був шокований.— Я видавець, Френсисе.

Уркгарт вибухнув темним сміхом. Це було вперше, коли власник назвав його на ім’я правильно. Лендлес говорив на повному серйозі.

— А ви хіба не спитаєте мене, чого з усього цього хочу я? — запитав медіамагнат.

— Думаю, я вже знаю, Бене.

— І що ж це?

— Друга. Друга на Даунінг-стріт. Дуже хорошого друга. Друга такого, як я.

Розділ двадцять сьомий

Політику ніколи не слід витрачати забагато часу на роздуми. Це відвертає увагу від захисту своєї спини.

Вівторок, 26 жовтня

Особистий кабінет прем’єр-міністра, його святая святих. Уркгарт знайшов Колінґриджа за столом — прем’єр підписував товстий стос паперів. На ньому були окуляри до читання, які він рідко вдягав у присутності інших. А ще незвичнішим було те, що на видноті не було жодної газети.

— Генрі, я не мав нагоди поговорити з вами відучора. Я не можу передати, наскільки шокований... спустошений я був.

— Ніяких співчуттів, Френсисе, ніякого посипання голови попелом. Я почуваюся на диво задоволеним цією ситуацією. Тягар спав. І всі такі банальності.

— Поки я слухав вас, то почувався, ніби... падаю з неба, в прямому сенсі.

— Гарного польоту,— прем’єр-міністр відкинув окуляри вбік і встав з-за столу, ведучи Уркгарта до двох тугих крісел, що виходили на парк.— У будь-якому разі, я не маю часу жаліти себе. Гамфрі Ньюлендз уже прямує сюди, тож ми можемо розпочинати вибори. Потім я їду, щоб провести решту дня з Чарлі. Просто чудово мати час на такі речі.

Уркгарт був вражений, що прем’єр і справді каже це серйозно.

— Ви хотіли поговорити наодинці, Френсисе?

— Так, Генрі. Дивіться, я знаю, що ви не збираєтеся підтримувати ніякого кандидата на лідерство, принаймні публічно...

— Це було б дуже неправильно.

— Так, та це не заважає вам мати гострий дослідницький інтерес. Ми обидва знаємо, що вас нещодавно добряче підставив хтось із колег.

— Чомусь у голові зринає термін «невдячні виродки».

— У вас є право — я б навіть сказав, обов’язок — переконатися, що ви залишите партію в надійних руках. Як головний організатор, звісно, я не збираюся балотуватися сам. Я абсолютно нейтральний. Але це не завадить мені інформувати вас про те, що відбувається.

Вони обидва знали, що прем’єр-міністр у свої останні дні досі має вплив — має політичних послідовників і особистих друзів, а ще ж є цілком не порожнє номінування на Відставний почесний список, з його перами й лицарями, яке дозволяється здійснити кожному прем’єр-міністру, що йде у відставку. Для багатьох старших членів партії це був би останній шанс піднятися над натовпом і досягти соціального статусу, до якого так довго прагнули їхні дружини.

Колінґридж почухав підборіддя.

— Ви праві, Френсисе. Я не для того працював усі ці роки, щоб спостерігати, як хтось викидає всю мою роботу на смітник. Тож скажіть мені, як у нас справи?

— Рано ще, важко сказати. Думаю, преса цілком справедливо стверджує, що це відкрита гонка. Та гадаю, що все піде швидко, тільки-но розпочнеться.

— Тож ніяких фаворитів?

— Ну...— Уркгарт похитав головою, достоту так само, як робив Джабвала.

— Ну ж бо, Френсисе. Ваша чуйка мене влаштує.

— Мій ніс підказує, що у Майкла Семюела щось на кшталт ривка на старті.

— Майкл? Чому він?

— У короткій і шаленій гонці немає часу розробляти солідне підґрунтя. Вся справа в іміджі. Майкл добре виступає по телевізору.

— Людина медіа.

— І він неминуче користуватиметься прихованою підтримкою Теді й штабу партії.

Обличчя Колінґриджа захмарилося.

— Так, я бачу, до чого ви хилите.

Він гучно побарабанив пальцями по бильцю крісла, обережно зважуючи свої слова.

— Френсисе, я не маю наміру втручатися, але й не можу розігрувати простака. Якщо партії треба провести вільний і чесний конкурс, ми не можемо допустити, щоб штаб партії втручався у справи. Тільки не після їхньої недавньої роботи: жалюгідні вибори, всі ці витоки, не згадуючи вже те кляте опитування громадськості.

Він виплюнув останні слова. Незважаючи на всі його запевнення, що він задоволений, у ньому досі вирувало розлючене нутро.

— А одну річ понад усе я ніколи не пробачу. Знаєте, вчора хтось злив новину про мій візит до Букінгемського палацу. Кажуть, це вийшло з чорного ходу Сміт-скверу. Як вони сміють? Як я перетворився на клоуна у медіа-цирку?

Його кулак гахнув по бильцю крісла.

— Так, могли б з вами повестися і з більшою гідністю, Генрі.

— Справа не лише в мені, а ще в Сарі. Вона цього не заслуговує,— він у гніві засапався.— Ні, я, хай йому грець, не буду з цим миритися. Я не дозволю веселунам Теді втручатися у ці падлючі вибори! — він нахилився до Уркгарта.— Я гадаю, ви також не маєте особливої любові до Теді, потому як він публічно розкритикував ваші пропозиції щодо перестановки. Я впевнений, ви здогадалися про це ще тоді.

Уркгарт кивнув, радий, що його підозри підтвердилися.

— Що я можу вдіяти, Френсисе? Як переконатися, що ці вибори пройдуть правильно?

— Мої інтереси подібні до ваших: я просто хочу впевнитися у чесній грі. Людям треба час, щоб подумати, не надто захоплюватися гонитвою за судженнями.

— Тож?

— Тож дайте їм ще трохи часу зробити вибір. Скиньте оберти. Насолодіться своїми останніми днями на посаді. Я не маю нічого проти Майкла, та вам слід переконатися, що ви передаєте посаду наступнику, обраному партією, а не ЗМІ.

— І тим паче не тим старим козлом Теді.

— Ви можете казати це, як прем’єр-міністр, але як головний організатор, я не можу прокоментувати.