Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

- Зупиніться всі негайно! - Почувся голос професора Фобоса.

- Не могли раніше зупинити цих малолітніх вбивць? Тільки погляньте, що вони зі мною зробили... - Почав жалітись Літар Бормін.

Він навчався на п'ятому курсі і ми всі  добре знали цього бовдура через його постійні витівки. Кадет Бормін був незаперечним лідером по кількості покарань в нашій академії.

Тільки ніхто і не уявляв того, що цей йолоп може володіти такою серйозною технікою.

- Я вас вітаю, кадети! Ви єдині з першого курсу, хто вдало пройшов це випробування. 

- Випробування?! - Розлючено поцікавився я.

Знав би цей старий бовдур, як я хвилювався через появу  бісових тіней, тому що боявся за Аманду.

- Так, випробування. Бойовий маг має завжди бути пильним і діяти з розумом. Ви четверо - єдині, хто проявив себе і вийшов на слід таємничої тіні. Це  досягнення буде внесене у ваші особисті справи і дасть вам додаткові переваги в майбутньому. Минулого тижня кадет Бромін знову провинився і я вирішив покарати його, доручивши зіграти роль зловмисника. 

- Тепер зрозуміло, чому охоронці діяли так неефективно та із запізненням, - Промовив Алекс.

- Ви молодці, першокурсники. Добряче мене потріпали. Кожного разу, як хтось нищить мою тінь, я відчуваю біль. Сьогодні мені було дуже кепсько... Не очікував на те, що ви зможете мене здолати...

- Нам від тебе теж добре дісталось, - промовила Аманда, посміхаючись.

- Я мусив налякати вас. Це було одним із моїх завдань...

Професор відпустив нас усіх відпочивати. В якості винагороди нам дали додатковий вихідний, тому завтра ми зможемо виспатись.

- Як ви знайшли мене? - Запитав я у друзів.

Алекс розповів мені про свої просторові мітки, які він вже встиг на нас понаставляти і про те, що це Аманда підняла всіх на мої пошуки. От невгамовне дівчисько. Я ж був впевнений у тому, що вона спала, коли залишав кімнату.

- Як ти міг піти сам, нікого не попередивши? А якби це було б не випробування? Ти міг серйозно постраждати, Крістіане... - Сердито промовила Аманда, спопеляючи мене погядом своїх яскраво - зелених очей.

- Так, так... Задай йому, щоб знав, як дурниці робити, - почав підбурювати її Тім.

- Можеш навіть його побити, - додав Алекс.

Теж мені друзі... Тільки і думають, як з мене познущатись.

Аманда виглядала такою розлюченою, що я вже почав боятись залишатись з нею наодинці.

- Дрейк - ти капосний паскудник, - заявила вона, щойно ми зайшли до нашої кімнати.

- Не будь такою суворою. Я хвилювався і боявся, що ти можеш постраждати...

- Я - бойовий маг, а не ніжна квіточка. Досить за мене трястись. 

- Я розумію це, але нічого не можу з собою вдіяти. Моє бажання захистити тебе зачно сильніше, ніж ти можеш собі уявити, Амандо...

- А ти навіть не уявляєш того, як я хвилювалась за тебе... Бовдур, - тихенько схлипнувши, промовила Аманда.

Кілька секунд я ошелешено дивився на дівчину, а тоді обережно обійняв її.

- Все добре... Не треба плакати, мала. Мене навіть не поранили...

- Пообіцяй... Пообіцяй мені, що більше так не робитимеш... - Попросила Аманда, уважно дивлячись на мене крізь сльози.

- Амандо...

- Пообіцяй, - не заспокоювалась дівчина.

А вона вміє бути наполегливою і вимогливою.

- Обіцяю... Тільки не плач більше, - промовив я, провівши рукою по її короткому волоссю.

- Спробуй тільки порушити свою обіцянку і я власноруч приб'ю тебе, Дрейку, - пообіцяла мені Аманда.

- Ходімо спати. Сьогодні був важкий день...

- І ніч теж, - посміхнувшись, промовила дівчина.