Читати книгу - "Мій ніжний звір, Rada Lia"

— Значить, кажеш, — повернувся Ярослав, — що вони, телепні, не можуть нормально розрахувати маршрут?

— Виходить, так, — посміхнулася дівчина й відвела очі. Вона уникала погляду Ярослава. Коли чоловік підніс келих до рота, дівчина прикусила губу. Совість гризла її. “Соня не роби цього, — ніби промовляв до неї внутрішній голос, — ти вже ніколи не відмиєшся від цього. Подумай, це ж вбивство”.

Він вже збирався зробити ковток, як несподівано Соня вибила келих з рук чоловіка. Він впав на підлогу й розбився. Пиво розлилося Ярославу на штани й лавку, на якій він сидів.

— Ти чого? — вскочив з-за столу чоловік. — Чого жінки навколо мене такі неадекватні? 

Соня винувато поглянула на нього й притиснула руки до грудей:

— Вибач, — прошепотіла вона. — Я, мабуть, випила зайвого й просто не втримала рівновагу. Мені дуже шкода. Я візьму тобі додатковий келих своїм коштом.

— Бог з ним, — зітхнув чоловік. — Проїхали. 

Він узяв зі столу серветки й протер лавку біля себе. Соня своєю чергою вскочила на ноги й також схопилася за серветки.

— Дозволь допомогти, — вона підійшла до Ярослава й почала протирати йому штани. Коли її рука торкнулася блискавки на штанях, чоловік здригнувся й схопив її за зап'ястя.

— Припини.

— А я думала, ти просто розіграв сцену перед дружиною. — посміхнулася дівчина. — Та і навіщо тобі та істеричка? Я буду поводитися інакше. Задовольнятиму тебе, коли тобі схочеться. Не влаштовуватиму скандалів.

Ярослав поглянув їй в очі. Йому здалося, що він помітив там закоханість. 

— Мені треба йти, — промовив він. Залишивши гроші на оплату рахунка, чоловік швидко вийшов з нічного бару.

Ярослав зайшов до будинку й увімкнув світло у вітальні. Дістав телефон з кишені, щоб поглянути на годинник:

— Трясця, — вилаявся. — Друга година ночі.

Він підняв голову й закляк. На дивані, загорнута в якийсь безглуздий яскравий шалик, сиділа Орися. Її очі, зазвичай такі лагідні, кидали блискавки у його бік. Пройшло ще кілька секунд. Однак дівчина продовжувала мовчати. 

— Сонечко, я тобі не зраджував, — відразу випалив Ярослав. — Ми пішли працювати в “Кабанчик”. Там я випив три келихи пива, четвертий Соня вилила на мене. Після цього вона почала протирати мені штани… ой… — він зрозумів, що проговорився, — я відразу зібрався і пішов додому.

— Що значить почала протирати тобі штани? — крижаним голосом перепитала Орися.

— С-серветками, — заїкаючись проговорив Ярослав. 

Раптом чоловік закляк. Він дивився на дружину, яка схрестила руки на грудях й поглядом пропалювала у ньому дірку, і його грудну клітину стиснуло. Він згадав постійні крики й докори батька, холодне і завжди незадоволене обличчя матері. “Якщо й Орися зараз почне так до мене ставитися чи покине, я цього не витримаю”. Він здавив скроні пальцями рук і сів біля дівчини. Наступної миті чоловік заплакав. Гірко. Вмиваючись п'яними сльозами. Закриваючи руками очі. “Припини, — вмовляв він себе подумки. — Чоловіки не плачуть”. Однак чи то алкоголь допоміг, чи щось накопичилося, зупинитися не вдавалося.

Дівчина злякано витріщалася на Ярослава. Вона навіть забула на мить, за що на нього сердилася. 

— Ти чого? — Орися доторкнулася рукою до його плеча. 

Він різко розвернувся до неї обличчям, простягнув руки й міцно обійняв. Ярослав притиснув дівчину до себе так сильно, що вона перестала дихати. Їй здавило легені. Він почав водити руками по волоссю Орисі. Далі обхопив долонями її обличчя й мовив:

— Не кидай мене, прошу. Я не зраджував тобі. Ти й сама це маєш відчувати. Мені ніхто крім тебе не потрібен. Не карай мене за те, чого я не робив.

— Добре, — промовила Орися, — Заспокойся. Я тебе не кину.

Ще кілька хвилин вони сиділи й дивилися один на одного і потім піднялися до кімнати Ярослава. Дівчина вперше бачила чоловіка таким чуттєвим. А він щойно зрозумів наскільки важливою для нього є Орися.