Читати книгу - "Мій ніжний звір, Rada Lia"

— Може ти й права, — погодився Ярослав.

— Якийсь дивний Новий рік виходить. Не буде бабусі, твого тата, тітки Маші. Їжу ми замовимо у ресторані, а святкувати взагалі будемо у готелі.

Ярослав щось мугикнув і обійняв дівчину.

— За те ми живі та здорові, — промовив він. — Судячи з намірів Павла, тут також могло по іншому вийти.

31-го грудня ввечері у готелі “Батьківщина” була запланована вечірка.

Ярослав орендував смокінг, а Орися надягла червону сукню, що сягала їй аж до кісточок. Сукня була покрита блискітками й чарівно шаруділа, коли дівчина спускалася сходами до холу.

Своєю появою вона одразу притягнула до себе погляди присутніх.

Ярослав підбіг до дружини й подав їй руку.

— Ти тут найгарніша з усіх.

Він думав про те, що зараз це і близько не та Орися, з якою він одружився — ні зовнішньо, ні по характеру.

Вони роззирнулися. Сотні людей товпилося біля столиків з напоями та канапками. Стеля й стіни були прикрашені гірляндами, що світилися й грали всіма можливими кольорами. Триярусна скляна люстра пускала по стінах зайчики.

— Дивно, що ми взагалі змогли знайти кімнату, враховуючи, що на Новий рік тут все заброньовано, — зауважила дівчина.

В кінці залу заграв піаніст й чоловіки почали запрошувати своїх дам на повільний танець.

— Потанцюєш зі мною? — Ярослав галантно поцілував їй руку.

— Я погано танцюю, — зашарілася дівчина. — Справді. Це не скромність.

— Я якось це переживу.

— Дивись, я тебе попередила.

Вони почали кружляти, тонучи в глибині очей одне одного.

— Ой, — скривився Ярослав, коли Орися вперше наступила йому на ногу.

— А я казала.

— Ой

— Ну може досить?

Ярослав засміявся й притиснув Орисю до себе.

— У мене для тебе подарунок, — промовив Ярослав до Орисі, яка сховалася від нього на дивані за колоною, бо ж чоловік весь вечір не відпускав її. Від постійних танців в неї зараз горіли ноги.

— Подарунки я люблю.

Чоловік витягнув з внутрішньої кишені конверт.

— Це що?

— Це два квитки до Чикаго. Забродський запрошує нас у гості. Взагалі я їду по роботі, але в нас буде час і на відпочинок. 

— А як же бабуся?

— Бабуся відмовляється повертатися додому через свого “душевного друга”, — посміхнувся чоловік. — Коли вона приїде з лікарні, там вже буде тітка Маша, і мій батько прилетить з Німеччини. Ну і я впевнений, що Соломія Дмитрівна буде абсолютно не проти, щоб ти зі мною полетіла до Америки. Ти ж моя дружина.

— Тільки по договору, — прошепотіла Орися.

— І до речі про це, — Ярослав дістав ще якісь папірці. — Це той договір.

Дівчина занепокоєно поглянула на нього. Навіщо він зараз про це? Невже хоче розійтися? 

— Ти мене кохаєш? — запитав Ярослав.

Орися почервоніла.

— Давай тоді я перший, — кивнув Ярослав. — Я от тебе кохаю. А ти мене кохаєш?

— Кохаю.

— Тоді я пропоную порвати цей договір тут і зараз й залишитися подружжям назавжди, поки смерть не розлучить нас.

1-го січня в аеропорту, як не дивно, яблуку ніде було впасти. Орися шоковано дивилася на натовп.

— Я думала, що в ці дні люди мусять сидіти вдома, — промовила вона, міцно тримаючись за руку чоловіка. Дівчина вперше подорожувала літаком і їй було трохи страшно.

— Я багато років літав саме на Новий рік по світу. Люди у своїй більшості самотні. Й всі думають що десь там, за кордоном, в іншій країні, в іншому місті, знайдуть своє щастя. Тож людей тут завжди вистачає. Перони та аеропорти — це місця скупчення одиноких сердець, які шукають свою дорогу в житті. — він опустив голову й доторкнувся пальцем до носа Орисі. — А я от своє щастя вдома знайшов.

Телефон Ярослава завібрував. Йому дзвонили з поліцейського відділку.

— Павла затримали, — промовили зі слухавки. — Він в усьому зізнався.

— Добре, — одночасно зрадів і здивувався чоловік. Це було не схоже на Павла.

— Він підпалив свою квартиру. Намагався накласти на себе руки. Говорить, що ненавидить вас. Що ви все в нього забрали.

— Он як.

— Ми підняли дані про нього, — далі продовжив поліцейський. — Він ріс дуже бідно. Виховувала Павла одна мати. А потім вона померла від раку. У хлопця тоді не було грошей на її лікування. Здається, саме тоді в нього й з'явилася манія й непереборне бажання стати багатим. Він сказав, що не розуміє, чому ви маєте все, а він нічого.

Ярослав мовчав. Йому стало навіть шкода Павла. Життя непередбачуване і кожен нещасливий у ньому по своєму.

— Ми ще будемо проводити експертизу, — продовжили на тому кінці слухавки. — Наскільки він адекватний. Але ви можете вже точно видихнути. На нього чекає або в'язниця, або медичний заклад закритого типу. Більше він вам не нашкодить.

Ярослав поклав слухавку й подивився на Орисю. 

— Як ти поставишся до того, що ми відкриємо логістичну компанію в Чикаго? Можливо, доведеться навіть переїхати туди жити.

— А бабусю ми візьмемо з собою?

— Авжеж, якщо вона захоче.

— Тоді гаразд. Мій дім там, де ти, — промовила Орися й сильніше притиснулася до чоловіка.

За дві години подружжя вже знаходилося у літаку, який летів до Чикаго — нової країни, міста та нового життя.

Кінець