Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

- Бачила, хто там на остановці є? - запитує Віра у Оксани.

- Хто?

- Твій Ромчик.

- Який мій Ромчик? – сердиться та. - Він не мій Ромчик.

- Як не твій? - сміється Віра.

- Вчора ж був твій, - каже Ігор.

- То вчора було, а тепер мені на нього наплювати.

- А може це йому на тебе наплювати? - дістає Оксану своїм питанням Віра.

- А як щодо Тараса? - питає Петро. - Тобі на нього теж наплювати?

- Який Тарас? Я про такого перший раз чую.

- Ти чуєш не лише про Тараса перший раз...

- А ще й про Вовку, - додає Іван.

- Якого? Того що коло річки живе? - питається Ігор.

- Ні, того що з Антонівки.

- Вони на тебе там чекають, - підсміхується Віра.

- Ще й своїх знайомих привели, - каже з усмішкою Іван.

- А мені що до них? - похмурившись відказує Оксана.

- Може тобі нема, що їм сказати, але їм є зато.

- Мені до них нема ніякого діла. Хай котяться під три чорти!

- Не можна так хлопців відштовхувати.

- Я їм ще не таке покажу! Як до мене приставатимуть, то я їм так дам, що бігтимуть додому, погубивши капці!

- Цікаво, що ти їм таке покажеш? - шкіриться Віра.

- Не твоє діло! - відповідає із сердитим голосом Оксана.

Поки триває така дискусія, то Віра шепоче щось Русланові на вухо і після недовгих умовлянь вони ідуть за будинок, щоб ніхто їх не бачив.

- Що ви там робили? - питає Іван, коли вони вернулися через десять хвилин.

- Щось, - сміється Віра.

- Це вас не касається, - каже Руслан із великою посмішкою на лиці.

- Завтра побачите, - додає Віра.

- А я вже знаю? - говорить Іван.

- Я теж, - підтримує Петро.

- Я знаю теж! - мовляє Оксана. - Ти йому поставила засос. Я теж би могла.

- Ти б не змогла, - не згоджується Віра. - Треба сильніше тягнути.

- Чого б це я не змогла?

- Бо тобі б Руслан не дозволив.

- Ето точно, - каже Руслан.

- Ой, ой, ой! Сильно мені треба! - кривиться Оксана.

- Ось вам дві гривні, - подає гроші Геня. - Купите собі морозива. А Марійка покаже тобі місто.

- Може парасолю взяти, - обмірковує Марійка. - А то ще дощ піде.

- Зачєм тобі зонтік? - Руслан подає голос.

- А що це в тебе на шиї? - питається Геня.

Марійка і Руслан дивляться одне на одного з посмішкою і останній відповідає:

- Це я вчєра забився.

- Зашпортався трохи і впав. Добре, що нічо не розбив, - захищає брата сестра.

- Нічого, прикрий футболкою і ніхто не побаче, - гладить по голові внука.

Сонце пече нестерпно. Асфальт ледь не топиться. По дорозі мало кого можна зустріти. Безжальне сонце б'є в голову поодиноким подорожнім, а ті важко дихаючи від нестримної спеки, потирають спотілі обличчя і повільно продовжують ступати по розпеченій дорозі. Якщо трапиться якесь дерево, що своєю тінню сховає мандрівників у холодку, то вони видихнуть із полегшенням і витруть сліди жаркого владики із чола.