Читати книгу - "Пожежник"

— Пам’ятаю, коли вона була по телеку. Марта Квінн. Вчила одягатися малих дівчаток, наче повій. Вона, Мадонна й та інша, з волоссям, мов цукрова вата, Сінді Лопер. Такі, як Марта Квінн, люди — причина тому, що світ скарано ріками вогню. Запитай себе, чи Бог дозволив би такій жінці вижити, зробив би Своїм гласом, дав би кликати Своїх людей до захистку? Зазирни собі в серце. Ти знаєш, що то брехні. Її не стало, Мадонни не стало, і кожного лихваря у Жид-Йорку, котрий розбагатів, перетворюючи маленьких дівчат на повій, не стало. Тобі це відомо, й мені це відомо, — равіолі з черпака шльопнули в миску до Гарпер.

— Нормо, я дуже сумніваюся, що Бог затаїв такі антисемітські погляди щодо Нью-Йорка чи будь-якого іншого місця, — відповіла їй Гарпер. — Враховуючи, що Він нарік євреїв обраним народом, це здається вкрай малоймовірним. Ти Ніка не бачила? Він приходив на вечерю?

Норма Гілд окинула її скляним, тупим, недружнім поглядом.

— Не бачила. Може, підеш надвір і погукаєш його?

— Він глухий, — відказала Гарпер.

— Хай тебе це не спиняє.

4

Майкл привів Ніка назад за кілька хвилин до світанку. Хлопчик увесь змок і тремтів від проведеної надворі ночі: темне волосся сплуталося у клубки, замість очей — дві глибокі западини. Гарпер здалося, що вигляд у нього здичавілий, наче його вовки виховали.

Хлопець хутко пройшов повз ліжко Еллі, навіть не зиркнувши на сплячу сестру, крокуючи прямісінько до ліжка Гарпер. На липкій планшетці він написав:

Більше з нею спати не хочу. Можна я спатиму тут?

Гарпер взяла його планшетку і написала:

Навчи як казати «час у ліжко» мовою жестів, тоді по руках.

Ось так Нік Сторі почав спати біля Гарпер замість Еллі, і так Гарпер наново розпочала навчатися амслену; вони домовилися щоночі вивчати одне нове слово чи фразу на знак сплати за дозвіл користуватися ліжком. Вона була тямущою ученицею, їй подобалося практикуватися з ним, а ще тішила ця нагода відволіктися.

Хоча, може, відволіклась вона й занадто: коли в злодюжки дійшли руки поцупити «Портативну маму», Гарпер навіть не помітила її зникнення, поки Рене Ґілмонтон не спитала, що з нею стало.

5

Гарпер ніколи раніше не бачила Пожежника в каплиці — ніхто не бачив, — тож була здивована, як і всі решта, коли він об’явився наступної ж ночі, по тому, як зникла «Портативна мама». У саме приміщення він так і не пройшов, залишившись у притворі перед внутрішніми дверима. Його присутність лише доповнювала мляве, проте стійке відчуття очікування, що наростало всю ніч. Пройшла чутка, що Отець Сторі збирається зробити оголошення щодо крадіжок у жіночому гуртожитку. Збирається вжити заходів.

— Я думаю, слід ту сучку прогнати, — сказала за сніданком Еллі. — Дізнатися, хто вона така й зібрати її манатки. Жодних виправдань, жодних перепрошень.

— Що, як крадійку перестріне кремаційний загін? Вони не лише її прикінчать, вони змусять її виказати розташування табору.

— Нічого вона їм не розкаже. Якщо видерти їй клятого язика перед тим, як піде. І пальці попереламувати, щоб писати не могла.

— Ой, Еллі. Сподіваюся, ти не серйозно.

У відповідь Еллі лише подивилася — з виразом скляного байдужого спокою. Як і всі Пильнувальники, вона вже понад місяць пропускала сніданки. Вилиці виступали достатньо, щоб можна було наяву пересвідчитися в існуванні її черепа.

Зі свого боку Гарпер не хотілося, щоб Отець Сторі, чи будь-хто інший, хвилювався за її втрачені речі. Кожен щось та й загубив: домівку, сім’ю, надію. Поряд з цим усім «Портативна мама» здавалася сущою дрібницею.

Хоча й не сказати, що вона нічого для неї не важила. Гарпер без кінця-краю знаходила, що б іще ввіпхнути в саквояж для дитини. Був там дерев’яний меч з мотузяним держаком, щоб дитя вправлялося в бою на мечах. Був мініатюрний програвач, на який Гарпер записала колискові, казки на ніч та кілька віршів. Була парасоля від дощу та капці — для дозвілля. Та найважливіше те, що там був записник, з якого все й почалося і який вона заповнила фактами («твій дідусь — мій батько — працював у НАСА тридцять років... робив справдешні зорельоти!!»), порадами («до салату можна додати будь-що — скибки яблука, гострий перець, горіхи, родзинки, курку, будь-що — і все одно все смакуватиме добре»), ласкою («на цій сторінці я ще жодного разу не вказала, що люблю тебе, тому ось нагадування: я люблю тебе») та безліччю прописних літер зі знаками оклику («Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!!!»).

Інші теж долучилися до справи. Еллі Сторі поклала всередину пластикову маску Залізної людини, з часів, коли вирушала на секретні місії і потребувала маскування. Рене Ґілмонтон привласнила вісімнадцять коротеньких книг з табірної бібліотеки, дібравши їх під кожен рік життя свого сина — починаючи з «Коліс автобуса»[62] та закінчуючи повістю «Про мишей та людей». Дон Льюїстон зробив подарунок у вигляді кораблика в пляшці. Керол Сторі запропонувала Гарпер «В’ю-Мастер»[63] зі стосиком знімків історичних пам’яток, яких тепер уже не стало. Цими днями Ейфелева вежа була почорнілим списом, що протинав задимлене небо. Стріп[64] у центрі Лас-Вегаса перетворився на звуглену пустку. Проте у «В’ю-Мастері» неонові вогні та освіжаючі фонтани завжди будуть яскравими.

Коли останній швендяло дістався каплиці, Отець Сторі піднявся східцями до кафедри, дістав з рота камінець роздумів і промовив:

— Я поміркував, що цієї ночі зміню звичний порядок речей й побазікаю перед тим, як ми візьмемося до співу і доєднаємося до Блискоту. Тож перепрошую наперед. Хай як я люблю слухати власну балаканину, але все-таки знаю, що пісні — то моя улюблена частина ночі. Вважаю, ви почуваєтесь так само. Часом я думаю, що в охопленому полум’ям світі, де так багато смерті й болю, то майже особливий ґатунок гріха — співати й почуватися добре. Але тоді я думаю: «Що ж, навіть до драконячої луски життя більшості людей було несправедливим, жорстоким, сповненим втрат, горя й збентеження». Життя більшості було та є надто коротким. Більшість людей прожили своє життя голодними й босими, тікаючи чи то від війни, чи то від голоду, рятуючись то від чуми, то від повені. Та людям вкрай необхідно співати. Навіть дитя, яке днями не годували, припинить плакати й озирнеться, коли почує чийсь втішений спів. Ти співаєш, і це наче дати спраглому напитися. Це доброта. Змушує тебе сяяти. Доказ того, що ти потрібен, — у твоїй пісні, у тому, як ти загоряєшся для іншого. Інші люди можуть