Читати книгу - "Пожежник"

— Амінь, — пробурмотів хтось.

— ...а себелюбство зле, мов той керосин. Коли комусь холодно, а ви ділитеся з ним ковдрою, обом вам стає тепліше, ніж було б поодинці. Пропонуючи ліки хворому, ви отримуєте замість ліків його радість. Хтось, певно, набагато розумніший за мене, сказав, що пекло — це інші люди. Я ж кажу, що ви в пеклі, коли відмовляєте нужденному в допомозі, тому що вам нестерпно мати менше. Натомість ви віддаєте власну душу. Потрібно турбуватися одне про одного, інакше йтимете дорогою з попелу, наче сірник, що от-от спалахне. У це я вірю, хай там що. Ви вірите в це?

— Так, — промовив праворуч від Гарпер Бен Патчетт. Інші промовляли це з ним. І Гарпер промовляла.

Сидячи на тих лавах, вона почувалася закоханою, мов у найщасливі миті життя з Джейкобом... або навіть більше. Не в окремого чоловіка чи жінку, а в них усіх: церкву, сповнену вірян. Подорожніх-супутників, що єдналися з нею у Блискоті. За останній тиждень траплялися миті, коли їй здавалося, що вона наново відкриває для себе, що таке любити.

Джейкоб казав їй, що всі альтруїстичні вчинки потайки є себелюбними, що ми допомагаємо іншим, лише щоб догодити собі. Він таки мав рацію, хоч ніколи й не зрозумів, чому саме. Він вважав, що альтруїзм втрачає будь-яку вартість, якщо приносить тобі щастя — тоді це ніякий не альтруїзм, — так і не зрозумівши, що цілком нормально почуватися добре, коли робиш добре навколишнім. Віддаєш комусь щастя — воно повертається сторицею. Воно вертається і вертається, наче ті хлібини й риби. Його неможливе зростання — то, певно, єдине диво, яке наука ніколи не зможе спростувати. Останнє чудо, що зосталось у релігії. Жити задля інших означає жити сповна; жити лише задля себе — холодний ґатунок смерті. Цукор стає солодшим, коли ділишся ним з кимось.

Гарпер ніколи не вважала себе релігійною особою, але в церкві табору Віндем вона відкрила для себе, що всі люди релігійні. Якщо здатен завести пісню, отже, здатен увірувати й бути врятованим.

Хіба що за винятком Пожежника. Пожежник дивився на Отця Сторі з виразом спокійної відчуженості, довкола нього здіймалися кільця диму. Цигарки він не курив. Кільця утворювалися десь у нього в горлі — товсті каламутні кружальця, що звивалися догори завитками. Він вишкірився, перехопивши погляд Гарпер. Хвалько.

Отець Сторі зняв окуляри, протер їх краєчком светра, а тоді надів знову.

— Та, гадаю, не всі в це вірять. Десь місяців зо два тому хтось взяв собі моду красти речі з кухні. Нічого суттєвого — трохи молока, трохи м’ясних консерв. Говорити нема про що. Якщо подумати, то крадіжку кількох бляшанок «Спаму» можна навіть розглядати як таку собі послугу нам усім. Тоді почали зникати інші речі з дівочого гуртожитку. У Емілі Вотерман забрали горнятко для чаю, її щасливу чашку з зірочками. У сестер Нейборс поцупили пляшечку лаку для нігтів. П’ять днів тому хтось вкрав медальйон моєї онуки, просто з-під подушки. Не певен, чи якось важить те, що він золотий, та в ньому був знімок її матері — все, що Еллі від неї лишилось. Його втрата розбила їй серце. А вчора крадійка запустила лапу в речі сестри Вілловз, поцупивши пакунок з кориснощами, який вона готувала своїй ненародженій дитині. Я так гадаю, більшість з вас знає той пакунок, який вона називала «Портативною мамою».

Отець Сторі запхнув руки до кишень, гойднувшись вперед тулубом, і на якусь мить його окуляри зблиснули, відбиваючи світло свічки на кафедрі, обернувшись на кружальця червоного полум’я.

— Я певен, що той, хто взяв ці речі з дівочого гуртожитку, почувається зараз присоромлено й налякано. Немає в цій кімнаті людини, яка б не пережила жахливі страждання з того моменту, як виявила на собі драконячу луску, і під такою напругою легко вдатися до імпульсивних вчинків — забрати щось чуже, не подумавши, якої це завдасть кривди. Я звертаюся до людини, яка забрала ці речі й сидить зараз поміж нас: виступи і скажи правду, тобі немає чого боятися.

— Це ми ще побачимо, — прошепотіла Еллі. Від близнючок Нейборс долинув придушений боязкий сміх. На обличчі Еллі жодної втіхи не було.

— Потрібна неабияка відвага, щоб зізнатися у скоєному. Та якщо скажеш нам правду — якщо здіймеш голос і обіцятимеш усе повернути — усі в цій кімнаті сяятимуть для тебе. Порівняно з цим щастя, яке ми відчуваємо, коли співаємо гуртом, буде дрібницею. Я знаю це. То буде солодше за будь-яку пісню, серце кожного присутнього дасть тобі дещо краще, ніж ті речі, що ти взяла. Вони подарують тобі прощення. Я вірю в цих людей і їхню доброту, я хочу, щоб ти теж відкрила для себе те, що бачу я. Вони здатні любити тебе навіть після такого. Усі присутні знають, що змушує драконячу луску сяяти. Не музика — якби річ була лише в ній, мій глухий онук не зміг би сяяти з нами. Це злагода — злагода поміж нами. Ніхто не присоромить і не піддасть тебе остракізму, — він схилив підборіддя й обвів приміщення майже суворим поглядом з-під окулярів. — А якщо й так, я їх напоумлю. У цьому місці ми єднаємо наші голоси в пісні, не у зневазі, і я певен, що той, хто взяв ці речі, може зарадити собі не більше, ніж мій онук — глухоті. Повір у нас, і я обіцяю: все буде гаразд.

Отець Сторі усміхнувся так солодко, що у Гарпер навіть тьохнуло серце. Він був наче дитя, що вдивляється в липневу ніч, чекаючи феєрверків.

Ніхто не поворухнувся.

Рипнула мостина підлоги. У залі хтось прокашлявся.

На аналої замерехтіла свічечка.

Гарпер усвідомила, що затамувала подих. Її жахала думка, що ніхто не заговорить і це засмутить Отця Сторі, зітре його усмішку. Він був останньою безневинною людиною на світі. Для неї було нестерпним навіть помислити, що це може змінитися. На думку їй спала ідея — абсурдна, проте невідчепна, — що вона мусить підвестися і зізнатися, що то вона взяла всі ті речі. Але, звісно, ніхто не повірить, та й вона б ніяк не змогла їх повернути, бо ж насправді нічого не крала.

Сестри Нейборс обмінялися тривожними поглядами, тримаючи одна одну за руки й стискаючи їх. Майкл гладив Еллі по спині, поки та не скинула його руку. Бен Патчетт зітхнув — уривчастим, напруженим, безрадісним подихом. На помості Керол Сторі міцно обхопила