Читати книгу - "Останній пророк"

На мент запанувала тиша. Аж стало чути, як потріскують ґноти[25] в лямпадах і сопе Сестерцій. Квірін ніяково шарпнувся, хоч увесь час очікував цього звернення. Але опанувався й із усмішкою потягнувся до Вара, хоч його думки були далекі від усміху. От такого! Та не був би Вар Варом, та ще й Авґустовим свояком, якби не хотів тут, на Сході, заводити свої порядки. Міг би вже навчитися, навіть сидячи ввесь час у тій нудній Кесарії, що тут такими способами багато не вдієш. Що добре на Квіриналі — не годиться на Сіоні, як звуть жиди своє місто. От і минулого разу: примчав буревієм до Єрусалима, облетів Юдею метеором і так спішився до Кесарії, що навіть не побачився з Іродом. Правда, того не було в Єрусалимі. Але не впав би Варові з голови його леґатський гонор, якби сам потурбувався тоді до Ірода. Все-таки Ірод цар. Хоч жидівський й ідумейський. Але, якщо сам кесар із сенатом за такого його тримають — сирійському леґатові нема чого кирпу гнути. Ах, ще з тою кесаревою вояцькою ріднею! Забувають, що для політики є на Сході лише два шляхи — меч або облесливість. Та пощо тупити мечі, коли облесливістю можна виконати все докладніше, а головно приємніше! Але, що ця тверда макітра на приємностях розуміється!.. Одначе ці думки заховав Квірін для власного вжитку, а до Вара нахилився з найпривітливішим усміхом:

— От тобі й маєш! Невже ж таку важливу річ можна вирішити отак одразу! Невже ж він, славетний Публій Квінтілій Вар, не ущасливить своєю присутністю цього дому на дальші дні! Не зробить приємности господареві і гостям, цілій римській колонії, що хоче побачити його не на одній ще гостині?! Невже…

Широким, округлим рухом правиці надавав Квірін своїм словам переконливого тону, що бринів щирим жалем і легким докором. Але Вар дивився в ті хитрунські очі, в глибині яких тріпалися якісь причаєні вогники, дивився й мовчав. Чемність мусіла дотримати всіх приписів гостинности, але Квірін напевно не вболівав би, якби він, Вар, виїхав до Кесарії чимскоріше. Хіба Квірін не настільки хитрий, щоб не датися обдурити Іродові і його іродіянському кодлові? Слави успіху він, Вар, йому не заздрить…

Квірін замовк і стер з чола перлинки поту. Варів погляд і мовчанка трохи ніяковили його. Іншим разом він би й не дуже настоював, але для вирішення справи перепису рішуче потребував у Єрусалимі самого леґата. Присутні прикивували головами на Квірінове припрошення, а Сестерцій, від уяви про гостини, сопів ще голосніше. Мовчанка ставала неприємною.

Нарешті Вар заговорив. Ні! Він не може тут залишитися довше! В Кесарії чекають важливі справи. Хоч і як йому приємна гостинність господаря й увага присутніх… Він прикивнув головою до товариства. Але обговорити термін і призначити головних урядовців — це можна ще сьогодні. Завтра все піде до Рима, а він, Вар, до Кесарії.

Квірін аж підвівся. Мабуть, щоб увільнити і другу руку для підсилення красномовства. Але з улесливого тону він перейшов на довірливо-підсмішкуватий:

— Та де там! Де там! — замахав руками. — Нізащо! Жадних наказів, жадних термінів! Це Юдея! Тут усе треба починати від Ірода, від первосвящеників, садукеїв і цілої тієї юрби іродіян, що товчеться біля Іродового палацу! Видати наказ без їхньої згоди, значить подражнити ціле це гніздо шершенів! І то без жадної користи!..

Сестерцій так пильно слухав, що аж забув сопіти, прокуратор роздивляв нігті, а молоді вояки перехилили знову по чаші. Лише сухий Децій ввесь час виглядав так, ніби ось-ось має зачути наказ «до зброї!» Вар не піддавався:

— Добре мені панування Риму над цією землею, коли тут на все треба питатися дозволу в цього жидівського кодла на чолі з блазнем королем! Чи не значить це підкопувати авторитет Риму?

Квірін з усмішкою хитав головою:

— Рим уже настільки тут сильний, що за свій авторитет боятися не мусить. Та й що спільного має авторитет з інтересом? Якої ще слави хочуть шукати римські штандарти в цій землі? Лише слави нищителів, у випадку необережного роздратування жидівських пристрастей. Тож достойний Вар уже знає їхнє відношення до перепису. Пощо ж до цієї справи, що її найкраще поладнає язик, заплутувати без жадної потреби зброю? Чи не краще зробити вигляд, як це зрештою робилося досі, що Рим шанує Помпеєву умову з Сальомеєю Гасмонідкою, поважно ставиться до своїх протекторських обов’язків і радиться з Іродом та всім його кодлом у такій важливій справі, як перепис. Само собою, що вони будуть кривитися! Хто не кривитиметься, коли зачує, що йде про його шкуру? Але те, що питається їхньої згоди, залоскоче їхнє самолюбство, а далека погроза сирійськими леґіями на чолі з самим Варом значно зм’якшить їхній припадковий опір. Без меча й крови будуть так спритно обскубані, що й не запримітять! Ще й вірність будуть засвідчувати! Лише треба їм про ці леґії виразно пригадати. А це найкраще зробить лише сам найдостойніший Вар…

Квірін смачно посміхався, недбало жестикулюючи, до Вара, то до присутніх, що лише притакували. Лише Вар почував себе ніяково, бо йому здавалося, що це вже справжня лекція східньої політики, яку ще мав би повинність вичитувати іншим, а не вислухувати сам. У душі признавав Квірінові рацію, але хитрунсько-переконливий заступників погляд дражнив його й викликав на спір. Відчуваючи свою перевагу, Квірін не хотів допустити його до слова:

— Хай ще шляхетний Вар не забуває, що тут повстання виникають з менш важливих причин, ніж перепис, який усі ненавидять. І хоч леґіям повстання не страшні, але пощо ризикувати? Вирізані міста податків не платять, а Римові тепер іде не про