Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За мить трансляція урвалася..
— Містере Третій, — збуджено прокричав Мишко, — давай про зникнення що-небудь…
— До вашої уваги сімдесят сьомий Міжнародний, — відповів робот і напрочуд швидко запустив програму.
На сімдесят сьомому вже крутили відеозапис незвичайної події. Тут же показували інтерв’ю з ученими різних напрямків і переконань, із письменниками й державними діячами. Галас стояв страшенний.
— Та-ак… — протягнув тато. — Галасуй, не галасуй, а що сталося насправді… — І він розвів руками.
— А може, марсіани? — схвильовано спитав Мишко.
— Гм, якщо вони так спритно крадуть, чого ж вони на Місяці та й тут нас не чіпали? Ніхто ж нікого не бачив! Якщо в них така техніка, ми б давно зустрілися з їхніми витівками. І не забувай, скільки марсоходів було туди спущено й усяких там роботів. У них теж були імпульсники, та й не тільки… Тож… — і батько знову розвів руками.
— Так, поламають тепер голови в Центрі, — мама допивала шампанське.
— А астронавтові за це щось буде? — спитала бабуся.
— Та хто його знає… — відповів батько. — Можуть і з загону виключити. У космос літати не буде. А можуть і не виключити… А ось керівникам трансляції перепаде, це я вам точно кажу.
— Авжеж, таке показати… — додала мама.
Сім’я ще подивилася повідомлення різних каналів, а потім усі почали потроху розходитися по своїх кімнатах. Нічого нового вже не повідомляли. Транслювалося звичайне набридливе лопотіння про одне й те саме.
— Ранок за вечір мудріший, — бабуся намагалася всіх заспокоїти. — Лягайте-но краще спати, може, до завтра щось з’ясується.
І, залишаючи вітальню, додала:
— І ще. Михасю, будеш вимикати Третього, зайди до дідуся, скажи, щоб Семеновичу зателефонував. Я зовсім забула. Семенович просив, щоб у будь-який час. Не забудеш?
— Гаразд, гаразд, не забуду.
— Ну, на добраніч…
Хвилин за двадцять батьки теж пішли спати, і Мишко залишився сам біля екрана, невтомно перестрибуючи з одного каналу на інший у пошуках цікавих коментарів.
Так він просидів близько двох годин.
— Що ж, містере Третій, вимикай апарат, — сказав він, відчуваючи, що вже засинає. — Піду-но я спати.
«Ой!» — раптом згадав він про дідуся й пішов у кабінет.
«От уже ж, — бурчав про себе хлопець, — забереться під самісінький дах, ходи потім до нього». До речі, кабінет був розташований майже на самому дасі, і вели до нього найкрутіші в будинку східці. Дід зробив так навмисно, щоб його через дрібниці не турбували. І інколи пропадав там по три-чотири дні.
Діставшись нарешті до дверей, Мишко тихенько постукав. Але ніхто не відгукнувся. Тоді хлопець штовхнув двері, і вони прочинилися.
Мишко зазирнув всередину й оглянув кімнату. Давненько він тут не бував! У кімнаті нікого не було. Вона була невеличка, напівкруглої форми. Навпроти дверей було велике — майже на всю стіну — вікно. Біля вікна стояв, як і раніше, все той же письмовий стіл.
А на столі… на столі… Мишко спочатку не повірив власним очам.
На столі лежав предмет, дуже схожий на… імпульсний напівавтомат!
Мишко тихенько, наче боячись когось сполохати, наблизився до столу. Сумнівів не лишалося — це був справжній імпульсник!
«Але звідки в діда цей автомат?» — вражено подумав Мишко й провів рукою по поверхні. Трохи спітніла долоня зробилася червоною. Юнак подивився на свої пальці.
«Червоний пил… Марсіанський пил! Невже це той самий?!»
— Що, не віриться? — як завжди несподівано пролунав за спиною м’який голос дідуся.
Мишко повернувся. У дверях стояв дідусь і-посміхався.
— Ось бачиш як, мій любий, — дідусь був спокійний.
— Невже це той самий?! — вражено запитав онук.
— Він, рідненький, він. Ще хвилинку подивися, і…
— І що?
— Треба ж на місце повернути, он галасу скільки!
— А як це ти зробив?
— Ти що, прислів’я забув? Будь мудрим…
— Але щоб ніхто по це не здогадувався… — закінчив дідові слова Мишко. — Невже таке можливо? І тільки завдяки одному прислів’ю?!
— Не тільки, звісно, але воно — вказівка до Основи. Якщо чесно, — додав по хвилині дідусь, — такі речі не заохочуються…
— Ким?
— Ким? Навіть мною самим, але надто вже я завівся сьогодні. Взагалі такі речі робити небажано. Вони просто непотрібні, якщо ти знаєш Основу. Тож, — підбив підсумок дід, — будемо повертати все це на місце. Хоча це й буде важко.
— А мені можна подивитися?
— Ні, Михасю. Я залишуся тут, а ти йди до Містера Третього й спостерігай.
— Але мені б хотілося…
— А ти нічого особливого й не побачиш. Я на мить зникну — і все. Просто одному набагато легше. Тим більше, цю штуку тягти. Так що…
— Добре… Як скажеш… — погодився онук і побіг униз, до екрана.
Як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоб ніхто не здогадався», після закриття браузера.