Читати книгу - "Байки проти ночі"

Однак ніщо не могло позначитися на його апетиті, і Макс, вигнутий знаком запитання, «замовив» собі розкішний обід з чотирьох страв. Не можна сказати, що він і до цього не помічав за собою схильності до обжерливості чи що домашні з дитинства морили бідолаху голодом, але тепер це межувало майже з екзальтацією.

Справжньою основою «бенкету» слугували варені макарони з яєчнею — їжа не особливо вишукана, але водночас досить калорійна, — тому нарікати на безтілесність ілюзорної кухні Макс не міг. Він уже кілька разів переробляв молочний коктейль, домагаючись бажаного смаку й консистенції, коли згадав про Блідого Незнайомця. Він не з’являвся з минулої ночі. Але Макс не сумнівався, що рано чи пізно той знову повернеться.

— Ось це інша річ, — з п’ятої чи шостої спроби коктейль нарешті досяг досконалості. — Хоча…

Макс завмер, вивчаючи вміст склянки. То чому ж Золота рибка не могла собі допомогти? Бо була звичайним дурним оселедцем чи страждала фанатичним альтруїзмом?

…це дане, аксіома… а ти інший… ти — Шумен…

— До бісової матері! — Макс навіть ляснув себе по чолу: йому ж усе розтлумачили, перетворили в пюре й піднесли на блюдечку, а він повівся як останній телепень!

Коктейль без жалю поглинула раковина, а склянку Макс ретельно вимив і наповнив чистою протічною водою. Все інше було в кухонній підвісній шафці.

Отже: дрібка кориці, п’ять крапель йоду, десертна ложка оцту, одна таблетка аспірину й трохи «коли». Втім, інгредієнти не мали значення, — Макс брав перше, що потрапляло під руку.

Тепер усе як слід змішати… І ось він — чарівний напій великого Шумена. Протиотрута готова. Макс не міг зняти дурний ковпак, правильно. Але міг змусити його працювати. А в склянці був антидот тому, чим підпоїв його лисий старий — клин клином.

Залишалося лише переконатися, що це подіє. Але головне — слід переконати самого себе.

Макс зненацька розхвилювався. Узяв склянку з чарівною рідиною і зайшов до вітальні. Сів у крісло, намагаючись заспокоїти дихання.

— Уперед! — нарешті сказав він собі й зробив невеликий ковток. Смак напою, здавалося, не мав нічого спільного з тим, з чого був приготований. І це було добрим знаком — бо так воно й мало бути. Його колір теж змінився, став іскристо-бурштиновим, ніби в глибині мерехтіли малюсінькі вогники. У роті й горлі розлилося легке поколювання, що повільно охоплювало все тіло з верху до низу. Макс відчув, як розпрямляються його плечі й спина, зникає потворний наріст на обличчі, повертається форма носа, коротшають пальці, стають нормальної довжини, повертається на місце шия…

Йому вдалося!

Кімната затяглася брижами безлічі падаючих крапель, що спотворювали весь видимий простір відцентровими колами…

І раптом хтось ухопив Макса за руку. Він смикнувся від несподіванки й ледь не закричав, бо побачив Блідого Незнайомця, який стояв над ним.

Очевидно, події останніх хвилин відволікли Максову увагу, тому він і пропустив його нову з’яву. Або той зумів якимось чином підкрастися цього разу непомітно. Пальці Блідого Незнайомця були настільки холодними, що Макс відчув їх крижаний дотик навіть крізь рукав реглана. Права рука почала швидко німіти, ніби перетворювалася в безчуттєву деревину.

Макс схопився на ноги, зробив спробу вирватися, але Блідий Незнайомець тримав його надто міцно. Вітальню тим часом усе більше захоплювали відцентрові кола, хитаючи її в концентричних хвилях. У Макса вже задерев’яніло праве плече, але він помітив, що нежданому гостю ставало важче його втримувати, ніби контакт між ними слабшав з кожною секундою.

Блідий Незнайомець смикнув його на себе, намагаючись уп’ястися в горло довгими зміїними іклами. Макс вивернувся, ковзнувши тильною стороною лівої руки по парі верхніх ікл, і йому здалося, що шкіру дряпнули дві крижані голки. А наступної миті він почув шипіння біля свого обличчя, відчув, як вузькі зміїні ікла Блідого Незнайомця стискаються на його шиї…

І тоді світ хитнувся і стемнів.

…Макс розплющив очі й побачив, що перебуває в якійсь невеликій кімнаті без меблів із синіми шпалерами на стінах.

Він сидів у кріслі — його руки були прив’язані ременями до твердих підлокітників, а ноги, як скоро з’ясувалося, теж притримувалися чимось унизу. Праве коліно давало про себе чути глибоким ниючим болем. Макс глянув вниз і побачив, що, окрім усього іншого, він ще й з’єднаний з катетером, один кінець якого опущений у пластикове відро, що стояло поруч із кріслом, а другий — у розстебнутій ширінці його джинсів. Він вловив запах сечі, що випаровувався з відра.

«Якого біса?» — подумав Макс, досі відчуваючи крижаний дотик ікл Блідого Незнайомця на своїй шиї. Він перевів погляд на ліву руку, обхоплену ременем на зап’ясті: по шкірі пролягали дві свіжі паралельні подряпини, що юшилися кров’ю.

Дивно…

Не в змозі зрозуміти, що відбувається, Макс гукнув:

— Гей! Мене хтось чує?

Через кілька секунд звідкись іззаду