Читати книгу - "Аеніль"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розлючений Амасіс жбурнув Евагору білу рукавичку — давній арніонський звичай, що химерно виглядав в Академії, — і вибіг з учительської.
— Ну що ж, Евагоре, готуйся до Поєдинку, — іронічно сказала Аделіна Лікофрон.
Майстер Елітіс промовчав. Аделіна продовжила:
— Мене тільки цікавить, чому ти закрив собою ту ученицю, як її там звати… що ніякого відношення до нашого Клану не має? Леонту здалося, що ти захищав Емблу, так він і сказав батьку. Але я говорила з Емблою. Ти закрив…
— Аеніль. Найслабшу і найменш захищену у класі.
— Ох ці твої благородні поривання… Вони ще тобі немало шкоди завдадуть.
Евагор стенув плечима.
— Добре, що тут не було Мейсона, — зауважила майстриня Лікофрон.
— Амасіс не став би влаштовувати спектакль при Мейсоні, він ще не настільки втратив контроль.
— І чому такі, як він, у всьому бачать зневагу до їхнього роду?
Елітіс схилився і підняв рукавичку. Оглянув її з виразом цікавості і відрази та поклав у шухляду. Сів за стіл і став переглядати свої папери, шукаючи щось серед них.
— Що це в тебе за дивна звичка постійно щось шукати? — спитала Лікофрон. — Раніше я подібного не помічала.
— Погана пам’ять… Зовсім неуважним стаю, часто забуваю, де кладу деякі свої записи. А, можливо, й гублю їх.
— Дивись, не загуби якийсь секрет Клану, — усміхнулася майстриня. Евагор теж силувано посміхнувся у відповідь.
Пролунав нерішучий стукіт у двері.
— Увійдіть, — голосно вимовила майстриня Лікофрон.
Двері відчинилися, і до учительської обережно зайшла учениця в каптурі. Зачинивши за собою двері, вона скинула каптур. Це була Гелео. Лікофрон знала про навчання в Академії лебенійки, але не викладала в неї, тому з цікавістю розглядала дівчину. Гелео тихо промовила своїм незвичним голосом:
— Я можу побачити магістерку Ірене Урегус?
— Боюсь, що ні, — співчутливо промовила Аделіна.
— А… коли вона буде?
— Ви мене не зрозуміли. Її більше не буде. Ірене Урегус позбавлена ступеня магістерки і… ви її більше не побачите.
Дівчина злякано подивилася на Аделіну, а потім на Евагора, немов шукала у нього підтримки.
— Як це… за що?
— А це, дівчинко, вже не стосується учнів, — з теплотою, але й твердістю промовила Лікофрон.
Гелео вимушено кивнула і попрямувала назад до дверей, але потім зупинилася й обернулася:
— Я написала роботу… Магістерка… Пані Урегус попросила…
Аделіна підійшла і взяла з рук лебенійки сувій паперу. Евагор простягнув руку, і Лікофрон передала сувій йому.
— Я тепер буду викладати усі курси, що читала Урегус, — пояснив він. Потім прочитав заголовок роботи: — «Лебенійська культура». Цікаво. Ви дозволите мені ознайомитись?
Гелео нерішуче стенула плечима.
— Сідайте, — Евагор кивнув їй на стілець поряд зі своїм столом.
Лебенійка сіла, а Аделіна вийшла з учительської у справах. Майстер залишився наодинці з незвичайною ученицею. Це додало дівчині сміливості, і вона спробувала ще раз запитати:
— А ви не скажете, що сталося з пані Урегус?
— Вона засуджена за злочин, — стомленим голосом пояснив майстер Елітіс. — Буде позбавлена усіх чарівних здібностей.
— Як це? — злякано перепитала Гелео.
— Дечаризація. Спеціальний захід, після якого людина втрачає абсолютно всі чарівні здібності, навіть природній захист.
Очі Гелео відобразили ще більший страх.
— Але вам цього знати не можна.
— Я нікому не скажу, — поспішила пообіцяти дівчина.
— Я розповів вам, бо бачу, що Урегус довіряла вам, якщо займалась з вами індивідуально. Культура народів Ери не її спеціальність.
— Вона просто цікавилася Лебеніями. У наступній роботі я мала написати про лебенійські чари.
— Цікаво.
— Так, — оживилася дівчинка. — Тільки це дуже складно. Начебто вони і є, ці чари, але в той же час вони зовсім не такі, як у людей. Іноді здасться, що нічого й немає. Я навіть не знаю, як про них можна написати.
— Ірене б вам допомогла. Вона добре розбирається в чарівництві. Жаль, що не допоможе.
Гелео схилила голову, а потім тихо промовила:
— Я прийшла не зовсім через цю роботу. Це був привід…
— А чому ви прийшли?
— Просити допомоги…
— Допомоги у чому? — Евагор уважно подивився на дівчину, але на її схиленому обличчі було важко щось розібрати.
— Зникла моя краща подруга. Єдина подруга тут.
— Зараз багато учнів зникають. Відколи Звір вирвався з-під контролю.
Немов почувши слова Евагора, задрижали стіни, посипався пил зі стелі і пролунав віддалений шум, схожий на виття. Гелео зіщулилася і притислася щільніше до викладацького столу.
— Це на першому поверсі. Давно вже він не відвідував учнівську частину… Як звати твою подругу?
— Аеніль дель Уберті…
Евагор зблід. Після паузи невиразно промовив:
— Вона з нашого відділення. Я викладаю в неї алхімію. Я думав, що вона не ходить на заняття через страх перед Звіром. Мені не повідомляли, що вона стала… жертвою…
— Вона не стала… — поспішила пояснити Гелео. — Я розпитувала її однокурсниць. Зникла її маленька сестра, Іно, і вона вирушила її шукати. Уже другий день їх обох ніхто не бачив. Я боюсь за них…
— Це погано… Чому вони були такі необережні? Правила безпеки розвішані по всіх вітальнях. Невже так складно їх дотримуватись? Ну добре. Ви маєте хоч приблизне уявлення, куди вона могла піти?
— Здається, так… Звір же живе у підземеллях?
— Так вважають.
— Думаю, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеніль», після закриття браузера.