Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Аеніль 📚 - Українською

Читати книгу - "Аеніль"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аеніль" автора Дмитро Федорович Кузьменко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 63
Перейти на сторінку:
рівність — пусті! Ви порушили усі правила і кодекс, я викликаю вас на Поєдинок, щоб помститися за смерть дочки! І мені байдуже, до яких це призведе наслідків для мене і моєї родини! Ви вже відібрали в мене найдорожче!

Розлючений Амасіс жбурнув Евагору білу рукавичку — давній арніонський звичай, що химерно виглядав в Академії, — і вибіг з учительської.

— Ну що ж, Евагоре, готуйся до Поєдинку, — іронічно сказала Аделіна Лікофрон.

Майстер Елітіс промовчав. Аделіна продовжила:

— Мене тільки цікавить, чому ти закрив собою ту ученицю, як її там звати… що ніякого відношення до нашого Клану не має? Леонту здалося, що ти захищав Емблу, так він і сказав батьку. Але я говорила з Емблою. Ти закрив…

— Аеніль. Найслабшу і найменш захищену у класі.

— Ох ці твої благородні поривання… Вони ще тобі немало шкоди завдадуть.

Евагор стенув плечима.

— Добре, що тут не було Мейсона, — зауважила майстриня Лікофрон.

— Амасіс не став би влаштовувати спектакль при Мейсоні, він ще не настільки втратив контроль.

— І чому такі, як він, у всьому бачать зневагу до їхнього роду?

Елітіс схилився і підняв рукавичку. Оглянув її з виразом цікавості і відрази та поклав у шухляду. Сів за стіл і став переглядати свої папери, шукаючи щось серед них.

— Що це в тебе за дивна звичка постійно щось шукати? — спитала Лікофрон. — Раніше я подібного не помічала.

— Погана пам’ять… Зовсім неуважним стаю, часто забуваю, де кладу деякі свої записи. А, можливо, й гублю їх.

— Дивись, не загуби якийсь секрет Клану, — усміхнулася майстриня. Евагор теж силувано посміхнувся у відповідь.

Пролунав нерішучий стукіт у двері.

— Увійдіть, — голосно вимовила майстриня Лікофрон.

Двері відчинилися, і до учительської обережно зайшла учениця в каптурі. Зачинивши за собою двері, вона скинула каптур. Це була Гелео. Лікофрон знала про навчання в Академії лебенійки, але не викладала в неї, тому з цікавістю розглядала дівчину. Гелео тихо промовила своїм незвичним голосом:

— Я можу побачити магістерку Ірене Урегус?

— Боюсь, що ні, — співчутливо промовила Аделіна.

— А… коли вона буде?

— Ви мене не зрозуміли. Її більше не буде. Ірене Урегус позбавлена ступеня магістерки і… ви її більше не побачите.

Дівчина злякано подивилася на Аделіну, а потім на Евагора, немов шукала у нього підтримки.

— Як це… за що?

— А це, дівчинко, вже не стосується учнів, — з теплотою, але й твердістю промовила Лікофрон.

Гелео вимушено кивнула і попрямувала назад до дверей, але потім зупинилася й обернулася:

— Я написала роботу… Магістерка… Пані Урегус попросила…

Аделіна підійшла і взяла з рук лебенійки сувій паперу. Евагор простягнув руку, і Лікофрон передала сувій йому.

— Я тепер буду викладати усі курси, що читала Урегус, — пояснив він. Потім прочитав заголовок роботи: — «Лебенійська культура». Цікаво. Ви дозволите мені ознайомитись?

Гелео нерішуче стенула плечима.

— Сідайте, — Евагор кивнув їй на стілець поряд зі своїм столом.

Лебенійка сіла, а Аделіна вийшла з учительської у справах. Майстер залишився наодинці з незвичайною ученицею. Це додало дівчині сміливості, і вона спробувала ще раз запитати:

— А ви не скажете, що сталося з пані Урегус?

— Вона засуджена за злочин, — стомленим голосом пояснив майстер Елітіс. — Буде позбавлена усіх чарівних здібностей.

— Як це? — злякано перепитала Гелео.

— Дечаризація. Спеціальний захід, після якого людина втрачає абсолютно всі чарівні здібності, навіть природній захист.

Очі Гелео відобразили ще більший страх.

— Але вам цього знати не можна.

— Я нікому не скажу, — поспішила пообіцяти дівчина.

— Я розповів вам, бо бачу, що Урегус довіряла вам, якщо займалась з вами індивідуально. Культура народів Ери не її спеціальність.

— Вона просто цікавилася Лебеніями. У наступній роботі я мала написати про лебенійські чари.

— Цікаво.

— Так, — оживилася дівчинка. — Тільки це дуже складно. Начебто вони і є, ці чари, але в той же час вони зовсім не такі, як у людей. Іноді здасться, що нічого й немає. Я навіть не знаю, як про них можна написати.

— Ірене б вам допомогла. Вона добре розбирається в чарівництві. Жаль, що не допоможе.

Гелео схилила голову, а потім тихо промовила:

— Я прийшла не зовсім через цю роботу. Це був привід…

— А чому ви прийшли?

— Просити допомоги…

— Допомоги у чому? — Евагор уважно подивився на дівчину, але на її схиленому обличчі було важко щось розібрати.

— Зникла моя краща подруга. Єдина подруга тут.

— Зараз багато учнів зникають. Відколи Звір вирвався з-під контролю.

Немов почувши слова Евагора, задрижали стіни, посипався пил зі стелі і пролунав віддалений шум, схожий на виття. Гелео зіщулилася і притислася щільніше до викладацького столу.

— Це на першому поверсі. Давно вже він не відвідував учнівську частину… Як звати твою подругу?

— Аеніль дель Уберті…

Евагор зблід. Після паузи невиразно промовив:

— Вона з нашого відділення. Я викладаю в неї алхімію. Я думав, що вона не ходить на заняття через страх перед Звіром. Мені не повідомляли, що вона стала… жертвою…

— Вона не стала… — поспішила пояснити Гелео. — Я розпитувала її однокурсниць. Зникла її маленька сестра, Іно, і вона вирушила її шукати. Уже другий день їх обох ніхто не бачив. Я боюсь за них…

— Це погано… Чому вони були такі необережні? Правила безпеки розвішані по всіх вітальнях. Невже так складно їх дотримуватись? Ну добре. Ви маєте хоч приблизне уявлення, куди вона могла піти?

— Здається, так… Звір же живе у підземеллях?

— Так вважають.

— Думаю, що

1 ... 51 52 53 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеніль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аеніль"