Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Людина, що знайшла своє обличчя" автора Олександр Романович Бєляєв. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 159
Перейти на сторінку:
любий, незабутній Престо!

Вона швидко вийшла. Престо схопився з крісла і нервово почав ходити по веранді, високо підкидаючи свої короткі ноги.

«Незабутній! Он як! Наче Престо вже покійник! Неприємний візит! Психопатка! Яке вони мають право втручатися в моє особисте життя?»

Переборовши хвилювання, Престо почав розмірковувати спокійніше. Ця навіжена жінка якось по-новому освітила його творчість. Досі йому здавалося, що все дуже просто. Виняткова зовнішність і талант створили йому репутацію найкращого світового коміка і принесли матеріальний успіх. Він міг перетворювати сміх у долари, і це було чудово. Щоправда, у нього була своя творча драма, про яку не підозрівали його поклонники: в душі він був не комік, а трагік. Парадоксальний трагік, який викликає сміх! Бажання усунути цю суперечність, а також неподілена любов до Люкс і привели його до доктора Цорна. Але Престо ніколи не замислювався над тим, що виконує якусь соціальну роль. Можливо, що він навіть був мимовільним і несвідомим знаряддям у чиїхось руках. Він мусив одвертати глядачів, — а їх справді були мільйони, вся Америка, весь світ, — від сумної дійсності, змушуючи їх не думати про наболілі прокляті питання, забувати злигодні. Глядачі сміялися не тільки в кіно. Цей сміх вони несли в свої халупи і підвали, ділилися ним з іншими, і життя здавалося кращим.

Ще більше він пересвідчився в цьому, згадавши картини, в яких виступав. За винятком класичних трагедій, — уступки капризу знаменитого актора, — всі сценарії розповідали про безтурботне життя багатих людей, причому Престо був у ньому тільки випадковим гостем, або про долю бідняків, які немов чарами перетворювалися в мільйонерів, залишаючи цю саму мрію кожному глядачеві в поношеному костюмі і стоптаних черевиках.

А класичні трагедії і драми, в яких виступав Престо! Це була б пародія, профанація великих творів, якби не незвичайна і своєрідна сила таланту Тоніо, що робила всіх цих Отелло і Лірів не тільки смішними, але й глибоко людяними, викликаючи у глядачів і сміх і сльози.

І все-таки сміх був головною цінністю Престо. Цього заперечувати не можна. Мільйони нещасних, скривджених життям людей збиралися до екрана кіно, як змерзлі подорожні до вогню, і сміх Престо зігрівав їх. Позбавити їх цього! Престо згадав, як він сам, син злидаря, у дитинстві на якийсь час забував у кіно про голод і холод, сміючись над забавними пригодами комічних акторів того часу. Життя було б ще сумнішим, якби у нього відняли ці хвилини забуття.

Що ж робити? Чи не відмовитися, справді, від перевтілення?..

Престо схвильовано ходив по веранді. Сонце давно зайшло, на синьому небі виступили зірки, та він не помічав цього.

«Але хіба в новому тілі я не можу продовжувати ту саму лінію? Зовсім не обов’язково бути потворою, щоб виконувати комічні ролі!.. Комічні! А що ж буде з моїми мріями про справжню, високу трагедію?..»

Візит дівчини дуже схвилював його. Крок, який він збирався зробити, виявлявся набагато серйознішим і складнішим, ніж Антоніо припускав. Тієї ночі він заснув, на світанні зовсім змучений, не прийшовши ні до якого висновку. У сні Тоніо переслідували кошмари, йому снилися юрми народу. Чоловіки, жінки, діти простягали до нього руки і кричали: «Не покидай нас!» — і попереду всіх дівчина — «делегат мільйонів». Вона так міцно обнімала Тоніо за шию, що він задихався і хрипів.

А вранці Престо, згадавши хвилювання минулого дня і ночі, сказав: «Усе це тільки нерви!» Прийняв ванну, поснідав і вирушив на прийом до доктора Цорна.

ТРУДНИЙ ВИПАДОК У ПРАКТИЦІ

Цорн прийняв Престо у великому кабінеті, який нічим не нагадував кабінету лікаря: тут не було ні скляних шаф із страхітливими медичними інструментами, ні навіть шаф з різними товстими солідними іноземними книгами, які мають свідчити про ерудицію їхнього хазяїна і цим вселяти повагу до нього, ні черепів, ні скелетів. Дуже зручні шкіряні меблі, великий письмовий стіл червоного дерева з товстим склом поверх зеленого сукна; на ньому тільки чорнильне приладдя, прикрашене бронзовою статуеткою бізона, телефон і дві вази з квітами. Букети квітів у японських вазах стояли в різних кутках кімнати. Картини на стінах, переважно веселі пейзажі, і дві статуї: Афродіти, що виходить із піни морської, і Аполлона — зразки ідеальної краси людського тіла. Ніяка ціна не дорога, щоб тільки позбутися своєї потворності і наблизитися до цих зразків! Широке, на всю стіну вікно виходило на дзеркальний став і лужок, засіяний червоними маками. Такий кабінет справляв на пацієнтів надзвичайно хороше враження.

Цорн сидів за письмовим столом, відкинувшись на високу спинку крісла. Це був міцний сорокалітній чоловік з бритим червонощоким продовгуватим — типовим англосаксонським обличчям, горбоватим носом і випнутим підборіддям. Світле коротке волосся гладко зачесане. Цорн не носив окулярів, його розумні сірі очі дивились весело і проникливо. Тонкі губи посміхалися. Костюм пісочного кольору з гвоздикою в петлиці гарно облягав його струнке тіло. В зовнішності лікаря, так само як і в обстановці, не було нічого, що нагадувало б його професію. І в усьому цьому був свій тонкий, добре продуманий психологічний розрахунок.

Як тільки Престо увійшов, Цорн підвівся і, простягнувши обидві руки, пішов йому назустріч, як до давнього друга.

— Здрастуйте, здрастуйте, містер Престо! — привітно вигукнув Цорн. — Дуже радий вас бачити. Сідайте, будь ласка. Отут вам буде зручніше.

Він посадовив Престо не біля письмового столу, а біля вікна, і сів у крісло навпроти. На маленькому круглому столику червоного дерева стояла срібна скринька з сигарами і цигарками та електрична запальничка.

— Ви любите цигарки чи сигари? — Цорн підсунув скриньку з багатьма відділеннями і пояснив: — Ось єгипетські цигарки, турецькі, гаванські сигари «Вегуерос», «Регалія Байрон», — у продажу не знайдете, — це із Суматри, Яви, Віргінії…

Престо подякував і взяв «Вегуерос» — найкращий витвір Гавани. Цорн запалив цигарку.

1 ... 51 52 53 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"