Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Поеми - т. 4, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Поеми - т. 4, Франко І. Я."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поеми - т. 4" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 106
Перейти на сторінку:
style="">«Пане, гляньте - мовив Санчо.-

Онде йде, мабуть, і друге!»

І вказав на другу хмару,

Що наближувалась збоку.

 

«Так і є! - промовив лицар.-

Се два війська, два ворожі,

Тут на битву виступають.

О, я знаю, знаю їх!

 

Глянь, ось проти нас надходить

Аліфанфарон-поганець,

Цар острова Тапробани,

І з ним тридцять шість язик. 19

 

А се з боку йде з ним биться

Цар Пентаполін, володар

Гарамантів - християнську

Він релігію держить.

 

А дочка у нього гарна.

Аліфанфарон доконче

Хтів її за жінку взяти,

Та Пентаполін не дав.

 

«Відречися Магомета,

Попали Коран фальшивий,

То тоді дочку дістанеш»,-

Так казав Пентаполін».

 

«Добре мав! - озвався Санчо.-

Оттакому пану, певно

І допомогти не жаль!» -

«Так і зробимо! - рік лицар.-

 

Та ми їдьмо на сей горбик,

Щоб докладно озирнути

Армії обі й лицарство,

Що надходить в їх рядах».

 

Стали. Курява страшенна

Все змагалась, наближалась;

Нічогісінько крізь неї

Видіти не мож було.

 

Та в уяві Дон-Кіхота

Все снувався безконечний

Ряд героїв - в тім тумані

Він побачив їх усіх.

 

«Глянь, о Санчо, онде лицар

В жовтій зброї, се Лоркалько,-

А тамтой в плащі зеленім -

Міколембо се страшний.

 

Онде велетень могучий

Брандабарабан з Боліша,

А гетьман отсеї купи -

Тімонель із Каркахони».

 

І пішов наш лицар купу

Імен, гербів і країв

Вичисляти; Панса слухав,

Обзирався - і не бачив.

 

«Пане! - скрикнув він нарешті,-

Де у біса ті герої,

Велетні, і зброї, й герби?

Я не бачу нічогісько!»

 

«Як то? - мовив Дон-Кіхот,-

Чи ж не чуєш: сурми грають,

Коні ржуть, кітли гукають,

Барабани торохтять?»

 

«Я лиш чую,- мовив Санчо,-

Як блеють ягнята й вівці,

Дзвонять дзвоники на шиях,

Туцкаються барани».

 

Так воно й було направду.

Ті два війська - то були

Дві овечі турми - Санчо

Аж тепер се розглядів.

 

«Боягуз ти, любий Санчо,-

Мовив лицар,- се лиш страх

Перед битвою два війська

В барани тобі змінив.

 

Та сиди ось тут! Я сам

Кинуся в ту битву люту.

Меч мій вистарчить, щоб славу

На наш бік перехилить…»

 

Шпигонувши Росінанта,

Дон-Кіхот пустився дочвал

Просто між овече стадо

Та й давай рубать, колоть!

 

«Гей, за мною, ви, герої,

Пентаполіна дружино!

Биймо Аліфанфарона

І його полки погані!»

 

Бачачи такеє диво,

Вівчарі зжахнулись зразу,-

Далі видять, що наш лицар

Коле, топче баранів.

 

«Гей, ти, мой! - вони скричали.-

Чи сказився? Що ти робиш?

Дай спокій! Се наші вівці!»

Але лицар мов не чув.

 

«Де ти, Аліфанфароне?

Покажися, стань до бою!

Дон-Кіхот тебе ось кличе! -

Трусе підлий, гинь, пропадь!»

 

І він сік, колов, товкмачив

Баранів, немов се кровні

Вороги його, аж лютість

Верх взяла у вівчарів.

 

Гей же вхопили за пращі

Та й давай бомбардувати

Дон-Кіхота камінцями

За́вбільшки, як п’ястуки.

 

Вмить один у бік таракнув

Так, що аж в нім дух заперло;

Лицар думав, що смертельну

Рану хтось йому завдав.

 

Хопив фляшечку з бальзамом,-

Тільки що почав був пити,

Як не лусне другий камінь -

Вибив фляшку з рук йому.

 

Та не лиш самую фляшку -

Вибив з п’ять зубів із рота,

Так що лицар, наче горстка,

З Росінанта вниз упав.

 

Вівчарі перелякались,

Думали, що лицар вбитий,-

Похапавши баранів

Поранених, гей навтеки!

 

У страху надбіг і Санчо

Він на горбику аж тріскав,

Так кричав на свого пана,

Щоб дав спокій баранам.

 

«Ви живі ще, пане! пане!

Чи ж я не остерігав вас,

Що се барани? Ой боже,

Що ж ви наробили, га?»

 

«Тихо, Санчо,- мовив лицар,-

Се той чарівник проклятий

Знов зробив нам сього збитку,

Військо в барани змінив.

 

Та я ще йому досолю!

А тепер коли б води де!

Бач, у мене кров із рота

Як дзюрчить - зубів нема!»

 

І, на Росінанта сівши,

Держачися за болючі

Вилиці, поплівся лицар

Вслід за Санчовим ослом.

 

XIX

 

 

Щоб хоч трохи розірвати

Дон-Кіхота в лютім болю,

Розпочав балакать Санчо,

Що прийшло йому на ум.

 

«Знаєте, коханий пане,

Чом се наші всі пригоди

Так кінчаться нещасливо

Дрюччям, буччям та камінням?

 

Я гадаю, що за ваш

Гріх великий. Спогадайте:

Ви ж дали страшну присягу,

А сповнить її забули.

 

Присягли не їсти хліба,

Під дахом не спати, доки

Не здобудете шолома

Кращого, як той на вас!»

 

«Санчо, Санчо! - скрикнув лицар.-

У щасливую годину

Ти сказав се! Бач, он їде

Лицар з шоломом блискучим!

 

Знаю шолом сей, о, знаю!

То неоціненний шолом

Многославного Мамбріна -

Бог мені його несе!»

 

«Пане,- мовив Санчо Панса,-

Що за шолом? Таж се їде

Із Сеговії цирульник

З тацкою на голові».

 

«Не сліпий я, брате Санчо,-

Мовив лицар,- бачу добре,

Що той шолом пречудовий

Попсувала зла рука.

 

Проклятущі

1 ... 51 52 53 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 4, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поеми - т. 4, Франко І. Я."