Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

що не слухають його і насміхаються з нього. І коли до палати наблизився, був сміх і регіт великий, одні від нього втікали, инші кулаками його били, не пускали й відкидали від воріт палат. І ніхто не упізнав, що то ігемон Дулкітій, але думали, що якийсь юродивий. Ані він не міг зрозуміти, що очорнений, — змінилися очі його дією бісівською, але вважав, що і лицем білий, й одягом світлий, і руками чистий. І ледве слуги зрозуміли, що втратив розум пан їхній, побігли за ним, взявши, вели його додому, кажучи: «Подивися сам, який ти». Коли увійшов у дім, жінка його і всі домашні, раби ж і рабині ридати почали над ним, як над біснуватим, инші ж гидували ним як таким, що розум стратив. Він же не розумів і дивувався, чому одні над ним плачуть, а инші від нього втікають. І ледве відкрилися нечисті його очі, і побачив себе чорним, і лице своє в дзеркалі побачив, наче мурина, і пізнав, що біс з нього посміявся. Розгнівався ж на святих дів, думаючи, що то вони йому зробили якимось волхвуванням, думав, як би їм відімстити. І, вимивши своє тіло та одяг змінивши, сів на громадському суді перед народом. Знаряддя ж катівське поклав перед собою і святих дів поставив, звелів їм оголитися, щоб побачити нагі їхні тіла. Коли ж почали слуги скидати з них одяг, не могли зовсім стягнути: Божою-бо дією одяг їхній до святих тіл настільки прилип, наче шкіра до плоті, і всі дивувалися чудові такому. Довго трудилися слуги, скидаючи, і нічого не досягли. А ігемон, на судищі сидячи, раптом задрімав і сном важким заснув, що збудити його не могли. Штовхали його і голосно кричали над ним — він же спав, наче мертвий. І, взявши його сплячого, понесли в дім. Коли ж внесений був у дім, зразу збудився.

Чув же цар, що трапилося з ігемоном Дулкітієм, насміхався з нього, а святих дів віддав на допит Сисінію-комиту. Той же, спершу Ірину святу перед собою поставивши, спитав: «Чи скоришся царському наказу?» Відповіла свята: «Не скорюся, бо я християнка, раба всесильного Бога». І звелів комит відвести її до темниці. Тоді Агапію і Хіонію поставив перед судом своїм, сказав до них: «Молодшу вашу сестру ви звабили і навчили зневажати божественні закони, тому я відклав її муки, щоб, на вас дивлячись, злякалася і послухала нас. Але й ви, якщо хочете звільнитися від мук, принесіть богам жертви, як же і ми приносимо, царським корячись велінням». Відповіла свята Агапія: «Віра наша нездоланна». Сказав комит до святої Хіонії: «А ти що скажеш?» Відповіла Хіонія: «Віра наша незмінною перебуває». Сказав комит: «Чи є у вас якісь християнські книги?» Сказали святі: «Є книги, але в умі нашому сховані, звідти їх ніяк не можуть взяти вороги Христові». Сказав комит: «Хто порадив вам віддатися добровільно в таку біду?» Відповіли діви: «Біда ця тимчасова — корисна ж, бо з неї родиться слава вічна». Сказав комит: «Виконуйте царевий наказ і принесіть жертву богам». Святі ж діви відповіли: «Ми приносимо Богові жертву хвали, дияволу ж ніколи не пожертвуємо, не сподівайся тому відвернути нас від Господа нашого Ісуса Христа, але чини, що наказано тобі від царя твого земного, як же і ми робимо наказане нам від Царя нашого небесного». Тоді Сисіній-комит дав вирок смертний на них: «Агапію та Хіонію, які погрозами суду не дали себе переконати, щоб царське веління виконати, живих спалити наказую». Те почувши, святі діви радости сповнилися й велегласно возвали: «Дякуємо тобі, Господи, Ісусе Христе, що удостоїв нас ісповідницями пресвятого імени Твого бути. У руки свої, Владико, прийми душі наші». І вкинені були у вогонь. У ньому ж, молячись, передали душі свої в руки Господа свого. Вогонь же великий горів, однак не лише до тіл святих дів тих, а й до одягу їхнього не торкнувся зовсім, і навіть сліду не було на них вогненного опалення, щоб бачили невірні, що не від сили вогню померли, але молитвою випросили собі в Бога кончину блаженну. Тіла ж їхні неушкоджені з вогню слуги святої Анастасії Путорозрішниці вночі викрали і принесли до пані своєї в дім, в якому ж мешкала. Анастасія ж свята, тіла їхні мученицькі ароматами помастивши, у новому гробі поклала чесно, радіючи духом і просячи Господа, щоб сподобив її учасницею бути їхньої благодаті. Наступного ж дня Сисіній-комит, сівши на судищі, привів Ірину святу і сказав до неї: «Принеси жертви богам, щоб не загинути так само у вогні, як же твої сестри». Відповіла свята: «Не принесу жертви, але спішу співучасницею бути сестрам своїм, щоб не бути чужою їм, коли стануть перед Аицем Божим». Сказав комит: «Дай переконати себе, щоб у гірші не впасти муки від сестер своїх». Відповіла свята: «Я готова на всілякі муки, бажаю-бо за істину померти і через смерть отримати життя. Крізь вогонь пройшовши, досягнути прохолоди». Сказав комит: «Я наказую тебе нагою відвести в блудилище, там наругу приймеш аж до смерти». Відповіла свята: «Тіло моє так страждати буде від блудника, як же від пса, що кусає, чи вовка, чи ведмедя, чи від змій жалючих. І краще мені страждати через осквернення тіла, ніж осквернити душу ідолопоклонінням. Нечистоту-бо, що насильницьки відбувається, душа ж з нею не годиться, Бог не ставить за гріх. Хіба осквернилися святі, які раніше за ісповідання імени Ісуса Христа страждали, коли їм насильно кати вливали в уста кров ідоложертовну?» Сказав комит: «Хіба не осквернилися, скуштувавши жертв наших?» Відповіла свята: «Не лише не осквернилися, але й увінчалися за те, бо коли руки зв'язані мали, уста ж їм насилу розкрили, жертовну кров влили. Усі-бо, хто насолоду волею приймає, отримують за гріх кару. Те, що насиллям чиниться, випрошує вінець для зґвалтованого. Так і мені, тілу моєму, яке я Христові віддала, якщо хтось насилля зробить, сподіваюся неосоромленою бути перед Женихом моїм безсмертним, але й почесть від Нього прийняти сподіваюся, бо задля Нього скруту і насилля перетерпіла. Не переживаю, що хочете тілові моєму зробити, чи безчещенню, чи ранам, чи вогню передасте його — все готова витерпіти задля імени Бога мого. Сильний Бог мій не дати вам вчинити зі мною те, що замислили». Тоді комит віддав її воїнам, щоб вели у блудилище і щоб чинили наругу над нею, скільки схочуть, поки не помре. Коли ж вели святу воїни, догнали їх инші якісь два воїни, на вигляд