Читати книгу - "Українське письменство"

роз’яснений в дальших рядках: «Так миру чуждый Зораим / Не вовсе беден: Ада с ним» і так далі, на протязі десятка рядків, кінчаючи словами: «Судьбина их соединила / А разлучит одна могила», — є щось інакше. Це є чиста алегорія. Вирваний з поеми і наведений десь у хрестоматії, цей фраґмент міг би увійти до відділу «Притч», фігурувати серед творів апологічного роду. Він діє на нас не емоціональним зарядом, якого не має, а логічною своєю продуманістю. Приємність його сприйняття полягає в установленні відповідностей межи висловленим і задуманим. Формулюючи цю особливість апологу взагалі і застосовуючи її до одного з ґатунків апологу, до байки, рецензент «Северных цветов» 1831 р. писав: «Басня требует поэзии ума, т. е. отчетливости в создании, обдуманности в цели, глубокой истины в применениях и, так сказать, целости и полноты обеих частей ее — вымысла и нравственных следствий, из нее извлекаемых»[506].

Інакомовна однозначність апологу не заважає йому знаходити щоразу нові застосування, підводити під загальну схему, виповіджену в нім, все нові й нові конкретні з’явища. «История басни (ми скажемо: апологу. — М. З.) полна случаями таких новых применений. В средние века все басни Эзопа были перетолкованы в духе христианской морали и снабжены длинными и благочестивыми комментариями; у Демьяна Бедного те же басни Эзопа изображают классовую борьбу. Аргументация от басни, особенно развитая у античных ораторов[507], или ссылка на басню, как колкий намек, применяется еще в наше время в общежитии, хотя почти изгнана из литературы. В эпоху же расцвета русской басни они встречаются даже в политических обзорах. Ехидные советы прочесть такую-то басню — излюбленный прием литературной полемики».

Ссылка на басню играет роль pointę во многих эпиграммах:

Нове застосування ходячої фабули інколи межує з цілковитим її переосмисленням. Банальне, розхоже, елементарне може стати філософічно значущим, архаїчне — зробитися модерним. Прикладом може служити філософічна інтерпретація досить простих фабул у «Баснях Харьковских» Сковороди або розшифрування притчі про Інорога в «Моєму Ізмарагді» Франка. В старохристиянськім духовнім романі «Варлаам та Йоасаф» притчу про Інорога розповідає пустельник царевичу, якого має навернути до правої віри. Утікаючи від страшного звіра, «да не будет тому в снідь», якийсь чоловік потрапив у велике провалля; щоб не впасти на дно, учепився за коріння дерева і ноги свої поставив «на рососе нікоей». І вже думав, що він — «у мирі й твердині», коли враз зауважив, що миші, біла і чорна, підточують дерево, за яке він ухопився, що на дні провалля лежить змій, огнем на нього полихаючи; що та приступочка, на якій він поставив ноги, є кубло аспидове. Серед усіх тих небезпек впало йому в очі трохи меду, «от ветви древа каплюща», і чоловік, «толиких и такових зол забив, устремися к сладості мала меду оного». За оповіданням йде тлумачення: