Читати книгу - "Поцілунок під забороною, Ясміна Лав"

Роман.

 — Може, поясниш, що відбувається? — питає батько, прогризаючи в мені дірку.

— Ми з Ясею разом.

— Разом? — шипить тато.

— Так. Вона чудова дівчина і...

— Вона — так.  Чудова. Але я знаю тебе. Через скільки Яся тобі стане нецікавою. Тиждень? Місяць?

— А якщо ніколи?

— Хіба таке колись було? — примружує очі батько, розганяючи в мені злість.

— Не було, тому що поряд не було її.

— Ромо! — гиркає тато, втягуючи з шумом носом повітря.

Обходить свій стіл, дістає з тумбочки столу маленьку металеву флягу. Там віскі, і батько п'є дуже рідко. Та я очікував, що вибішу його.

— Я ставлюсь до Ясі як до доньки й, не дивлячись на те, що ти мій син — буду її захищати. І якщо ти дівчинку образиш… — його очі іскрять в напівтемряві кабінету.

— Не ображу.

Батько кидає флягу назад у шухляду і підіймає очі. Він розглядає мене, наче бачить вперше. 

— У вас щось було? — питає серйозно чоловік.

— Тату, — вимовляю занадто різко. Зараз він точно лізе не у свою справу.

— Гаразд, вибач. Перегинаю, —  підіймає руки вгору.

— Ми нікуди не поспішаємо. І не робимо нічого поганого. Просто хочемо бути разом.

Очі батька розширюються. Кутики його губ повзуть вгору, і він робить глибокий вдих.

— Присутність Ясі у твоєму житті справді робить тебе краще, — хмикає тато.

— Наче я в тебе повний роздовбай, — підіймаюся з крісла. 

— Ти — мій син.  І цим усе сказано, — усміхається тато.

— Думаєш, Світлана твоя також не буде проти? — дивлюся на двері.

Знаю, зараз у кімнаті Ясі проходить точно така бесіда, як і зі мною. І я переживаю.

Звісно, її мама добре до мене ставиться, але це зовсім інше.

І раніше я не ставився до всього настільки серйозно, та після розмови з татом розумію — я кохаю Ясю. І буду тільки з нею.

— Світлана ставиться до тебе дуже добре, але доньку вона сильно любить. І хоче для неї найкращого.

— Хочеш сказати, що я не найкраще?

— Не чіпляйся до слів. І не йди туди, дай їм поговорити. Впевнений, що Світлана зрозуміє, як і я.

Усміхаюся та йду до вікна. 

— А чого це ви так несподівано приїхали? Нагулялися уже?

— На роботі проблеми. Довелося повернутися, і бачу, що не даремно, — тихо відповідає батько.

Дивлюся на порожній двір. Біля воріт стоїть Артур і пускає у повітря дим сигарети.

Моросить густий, мокрий сніг. Набридла ця гидота надворі. Хочеться гарної зими та білого, пухнастого снігу. Щоб погуляти з Ясею, пройтися за руку засніженим парком. 

Коли я став таким романтиком, сам не розумію, але хочу бути з нею кожну хвилину.

— Тут дещо сталося, поки вас не було, — вимовляю тихо.

— Що таке? — спокійно питає батько.

— Приходив батько Ясі.

Чую, як різко відсовується крісло тата. Він підіймається на ноги й швидко підходить до мене.

— Чого йому треба?

— Наскільки я зрозумів, грошей.

— Недоумок. Як він взагалі дізнався, де вони?

Тату підходить до свого столу і бере до рук мобільний. Починає швидко набирати когось.

— Здається, Яся дуже боїться його.

— Ця сволота не повинна наближатися до них. Ніколи.

— Тату, розповідай. Я хочу бути в курсі, щоб міг захистити Ясю в разі чого, — у мене погане передчуття. 

Боюся, що мою дівчинку хтось може скривдити. Але  цього я не дозволю. Ніколи.

У двері стукають. І в кабінет заходить Артур.

— Викликали? — чоловік дивиться на батька.

— Проходь, є розмова, — каже до охоронця. — І ти сідай, — киває мені.

***

Яся

За що я люблю свою маму найбільше, так за те, що вона довіряє мені, поважає та підтримує в будь-якій ситуації.

Але вислухати лекцію про стосунки між мною та Ромою довелося. І натяки на те, чим це все може закінчитися, були досить прозорими.

— Ну що ж, тепер можемо піти пити чай, — усміхається мама.

— Цікаво, як там хлопці? — кидаю погляд на жінку.

— Дядько Андрій також про тебе турбується. 

Я це знаю, і від розуміння, як гарно до мене ставиться чоловік, мені буде незручно дивитися йому в очі. Сподіваюся, вони з Романом там нічого такого не обговорювали.

Виходимо з моєї кімнати, і я тихо йду коридором. Знаю що хлопці в кабінеті на першому поверсі, але мені все одно ніяково.