Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Обраниця чаклуна, Олеся Лис 📚 - Українською

Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"

979
0
14.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Обраниця чаклуна" автора Олеся Лис. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 96
Перейти на сторінку:

Нахабний самовпевнений чаклун!

Ніч проходить у метаннях та хвилюваннях. Сну в жодному оці. І замість того, щоб відпочити перед дорогою, я кручусь на ліжку, наче на сковорідці, збиваючи ковдру і простирадло в грудку. Ніби в мене і так мало клопоту.

Сірий світанок дає привід із чистою совістю схопитися на ноги. Тента сонно тре очі і потягується. На мене ж надходить якесь нервове збудження. І це попри безсонну ніч. Я прагну якомога швидше опинитися якомога далі від столиці та королівського палацу.

Ранній сніданок проходить у мовчанні. Служниця, нашвидкуруч перекусивши збирає речі. Я, втративши апетит, задовольняюся трав'яним відваром і пишу листа його величності, в якому ще раз дякую за прийом, розуміння і прихильне ставлення до мене. А також перепрошую, що не можу попрощатися особисто. Але з огляду на те, що вчорашня вечеря з танцями затяглася далеко за північ, розумію, що в таку рань навіть монарх спить. А мені вже треба рушати в дорогу. Дуже довго мене не було вдома. Минуло вже більш як десять днів, як я покинула Отгріф і Моренай, і ще тиждень мені потрібний на дорогу назад. Зволікати не можна жодного дня.

Речі зібрані, карета запряжена, і волохаті шайри нетерпляче пританцьовують. Уораху теж не терпиться опинитися вдома. Все ж таки він конюх, а не кучер, і йому ближче рідні стіни стайні, а не поїздки в невідомі далі та ночівлі на заїжджих дворах.

Зворотний шлях наш маленький колектив долає значно швидше. Я рахую дні, години, хвилини, кваплячи час. Готова навіть йти пішки, штовхаючи карету, тягти на собі важку поклажу і нести втомлених коней. Це я, звичайно ж, перебільшую, але чим ближче рідний Моренай, тим більше мене охоплює радісне збудження, а тіло наповнюється енергією і силою. Наче мені все під силу. Від колишньої апатії та смутку не залишиться і сліду.

Зима остаточно відступає, сонце, даруючи жаркі промені, пробуджує землю. Жалюгідні сірі поля з чахлими кущами тоненької трави змінюються густим зеленим килимом, а на гілках дерев уже розпустилися бруньки. Їхній тонкий ненав'язливий аромат наповнює повітря, змушуючи посміхатися. І чомусь вірити, що все буде гаразд.

У ворота міста в'їжджаємо вже, коли заходить сонце. Дні стають довшими, і темніє тепер набагато пізніше. Проїжджаючи знайомими вуличками, помічаю, що життя в Моренаї ще кипить, вирує і не думає вщухати. Крамнички відкриті, а вуличні торговці ходять по тротуару пропонуючи свій товар.

Вдихаю на повні груди наповнене морською сіллю й ароматом квітів повітря і безглуздо посміхаюся. Нарешті вдома.

Зустрічаюсь очима з Тентою і помічаю на її обличчі таку саму дурнувату усмішку. У гостях, звичайно, добре…

А ось і знайомий кам'яний фасад. Сіра стіна повита плющем. Вітражні вікна сяють у західних променях різнокольоровими скельцями: жовтими, синіми, малиновими. Пам'ятаю, у Рея Бредбері було чудове оповідання “Суничне віконце”. У дитинстві я шалено любила його перечитувати. І зараз ось я почуваюся саме так, як Боб, головний герой. Тільки до нього на Марс двері приїхали з різнобарвним склом, щоб він, і його родина переселенців, нарешті відчули себе в чужій стороні, як на рідній Землі, в Огайо. А тут я, я повернулася додому, додому, до свого суничного віконця.

― Приїхали! ― хтось волає дзвінким голосом.

Чи то дитячим, чи то дівочим. Так одразу й не розбереш.

Віз зупиняється. Ми з Тентою відразу вистрибуємо з нього, а Уорах вивантажує поклажу. З дверей висипають наші домочадці. Нас вітають, обіймають, розпитують, як справи. Видно, що сумували. 

Сяючі очі, рум'яні щоки й нітрохи не виснажений вигляд вказують на те, що поки що у нас все добре. Знаходжу поглядом Кадіра і запитливо підіймаю брови. Друг ледь помітно киває, і я полегшено перевожу дух. Так і є. Поки все нормально. Але чи надовго? Схоже домашні витягували на запасах, що залишилися. Кількість слуг, що скоротилася, дозволила значно зменшити споживання продуктів, а тепло, що настало, економити на обігріві. Але це не може тривати вічно. Незабаром час платити податок. Цього місяця ще є чим, а наступного вже немає.

Якось проштовхуюсь до свого керуючого і ледве чутно промовляю.

― Нам терміново треба дещо обговорити.

― Терміново? ― підіймає брови. ― Може, відпочинеш з дороги?

Заперечливо хитаю головою.

― Потім.

Воскресіння з мертвих мого чоловіка і новий статус неодруженої дами явно вартий того, щоб озвучити моєму керуючому якомога швидше. Як і свою угоду з королем. Та й те, що відтепер на мене, хоч як це гидко звучить, ведуть полювання двоє чоловіків. 

Але в дорозі з'явилася в мене одна ідея, головне, щоб цю ідею тепер підтримав Кадір. А в цьому я не впевнена, бо вона цілковито божевільна...

1 ... 52 53 54 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обраниця чаклуна, Олеся Лис», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"